Флотація на фондовому ринку

Ціллю міжнародної емісії являється створення всесвітньої бази інвесторів, що можливо пояснюється нехваткою капіталу в країні емітента для придбання випуску за підходящою ціною. Після випуску акції можуть торгуватися приватним чином , якщо власники хочуть їх продати. Альтернативно, і скоріше всього так відбувається на практиці, акції отримають лістинг на одній і більше Фондових Біржах, з тим щоб забезпечити роботу з акціями на ліквідному другорядному ринку.

Фондова Біржа може управляти "другорядним" ринком окрім основного ринку, де вхідні вимоги набагато менш суворі. Ціллю "другорядного" ринку являється забезпечення можливості для малих і молодих компаній примкнути додатковий капітал, а також для інвестиційних установ інвестувати в невеликі розвиваючі компанії .

Але для "другорядного" ринку достатньо тяжко це досягти, так як інвестори не поспішають вкладати гроші в високо ризиковані малі підприємства. При міжнародній емісії синдикатами будинків цінних паперів і інвестиційними банками використовуються метод синдикування. Одним з таких методів являється визначення географії ринків, де припускається підвищений інтерес до акцій випуску. Для кожного з цих географічних ринків формується субсиндикат з основним організатором. Кількість регіонів повинна бути не більше -4 -5 максимумів. Регіональні синдикати координуються основним організатором, який і вирішує, як багато акцій буде відведено кожному синдикату, і хто візьме на себе функції головного консультанта компанії по випуску.Дуже важливу роль при флотації відіграє розрахунок правильного часу для флотації. Існує ряд факторів , кі впливають на розрахунок часу флотації. Розрахунок часу по приватизації, наприклад, може бути продиктований політичною доцільністю, а також податковою політикою уряду для кожного фіскального року. Компанія, яка планує фінансувати плани власного розширення, сама приймає рішення, коли починати флотацію для залучення додаткового капіталу. Однак, настрій інвесторів часто змінюється. Існує час, коли емісія може пройти дуже легко, чи вийде дуже добра ціна для емітента, а є моменти коли ринок може обернутися проти нових випусків, що в результаті приводить до скорочення випуску або до більш низької ціни. Так в 1993-1994 роках, коли економіка стала відроджуватись після спаду, багато компанії, які пройшли через управлінський викуп під час економічного спаду, побачили можливість отримати лістинг на фондовому ринку. Їх власники продавали акції на ринку для фінансування їх управлінського викупу і, в той час як фондовий ринок піднімався, флотація стала дуже " прибутковим" заняттям. Однак, незабаром настала "флотаційна стомливість" з-за великої кількістю флотації малих компаній, і та як очікувані ціни не досяглис, інвестори стали набагато розбірливіші в типі компанії, яку вони збирались підтримувати.

Так наприклад, емісія на 1 млрд .доларів США на євроринку акцій компанії VSVL, Індійської державної телекомунікаційної компанії, була відкладена в травні 1994 рок. Із-за недостачі інтересу зі сторони інвесторів. Тобто причинами поразки флотації являється: неправильний розрахунок часу - ціни на акції падали на світових ринках; переоцінка - не вдалося переконати Індійський уряд вчасно зняти пропозиції з 1600 рупій за акцію до 1100 -1200 рупій, що вважалось необхідною умовою успіху емісії. Ця невдача значно ушкодила перспективам виходу на євроринок інших великих компаній із розвиваючих країн.

3.2. Регулятори фондового ринку.

Кожен ринок капіталу регулюється до певної степені для забезпечення порядку і безпеки і має встановлені правила поведінки. Регулювання необхідне для захисту учасників ринку, захист інвесторів від протизаконної діяльності емітентів чи посередників, захисту непрофесійних інвесторів, у яких можливо обмежений доступ до інформації на ринку.

Регулювання створене для обмеження широкого кола проблем. Список нижче показує сфери, де регулювання допомагає усунути дуже дорогі помилки, нерозуміння або нечисту практику з інвестиціями.

Сфера інвестицій:

-нічого не варті акції могли б продаватись, ніби то вони мають вартість;

- цінні папери могли б випускатися з прихованими умовами та обставинами;

-інвестори не розуміли б всю степінь ризику, яка зв’язана з їх вкладами;

-нові емісії могли проходити з неадекватною і обманливою інформацією.