Управління персоналом в туристичній фірмі

• якщо це необхідно, шеф може і повинний давати поради. Крім того, усі співробітники повинні постійно одержувати інформацію про всі найважливіші процеси на підприємстві.

Всі ці чинники служать достатньо потужним мотивуючим механізмом, тому що дозволяють кожному співробітнику визначити свої можливості і потреби в напрямку кадрового просування. Кар'єру робітників підприємства повинна розглядатися як найважливіший соціально-економічний результат управління персоналом. Планування кар'єри співробітників - найбільше значимий структурний елемент у системі управління персоналом, тому що він містить у собі множину інших елементів. Це і добір кадрів, і їхня профорієнтація й адаптація, і розміщення на робочих місцях, а також навчання персоналу, оцінка його трудової діяльності, а на її основі - підвищення або зниження в посаді.

РОЗДІЛ 2. Управлінські рішенняГоловними складового механізму виробітки управлінських рішень є: збір, опрацювання й аналіз інформації; виявлення і чітке формулювання проблем (невідповідності, протиріччя, диспропорції), всебічна й оперативна їхня оцінка; обгрунтування напрямків впливу, постановка конкретних цілей і задач, виявлення реальних можливостей їхній досягнення; цілеспрямована розробка варіантів рішення, відсів явно нераціональних; визначення кількісних значень показників, що характеризують варіанти в залежності від прогнозованих ситуацій; порівняння альтернатив (варіантів) по показниках добір найбільше кращих; аналіз обгрунтувань варіантів з урахуванням якості інформації; вивчення очікуваних результатів і можливих наслідків реалізації альтернатив; вибір альтернативи. найбільшою мірою відповідним поставленим задачам і цілям.

Механізм реалізації рішень припускає: оформлення организаційної документації по реалізації рішення і доведення її до виконавців; роз'яснення виконавцям утримання рішення. його важливості і необхідності; конкретизація задач по кожному виконавці (управлінський персонал, цех, ділянка, відділ і т.п.) р внесенням уточнень, коректив у їхнє утримання; призначення відповідальних виконавців або створення системи відповідальності за реалізацію визначених задач рішення; організація що що постійно діє для стимулювання і контролю за ходом його виконання.

Для менеджера важливо володіти різноманітними методами прийняття рішень, зокрема методом причин і результатів, що використовується для аналізу і рішення найрізноманітніших виробничих задач.

У практику менеджменту усе більше уваги приділяється організації групової діяльності, зокрема, груповому прийняттю рішень. Досвід показує: чим повна участь робітників у процесі керування, тим вище результати їхньої діяльності, що дозволяють легше вводити різноманітні якісні зміни у виробництво.

Групове ухвалення рішення націлено на перехід від подчиненя індивідуальному рішенню керівника до колективному, що виражає точку зору колективу в цілому. Групи, у яких добре розвита взаємодія і порозуміння, більш успішно уникають помилок і невдач у роботі. Спільна діяльність по виробітку рішення створить сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, при якому стає можливим самоврядування. Якщо прийняте рішення групою проводиться в життя, те, як правило, члени групи не тільки охотніше його виконують, але і більш ефективно. У ході колективних обговорень виконавці учаться розуміти один одного, погоджувати свої дії й інтереси.

Процес керування неможливий без механізму узгодження окремих дій і інтересів між собою для перебування оптимального режиму функціонування колективу. Найбільше відомими методами групового ухвалення рішення є метод номінальної групи, що дозволяє виявити і зіставити індивідуальні думки, судження, виробити колективне рішення. Звичайно робоча група розбивається на підгрупи по 5-10 чоловік. Потім оголошується задача. Наприклад: визначити, які заходи необхідно провести в колективі цеху (ділянки) у зв'язку з переходом на оренду. Дається невеличкий час (5-10 мин) для того, щоб учасники обговорили умови задачі, уточнили цілі рішення. Цей період роботи можна назвати інструктажем. Потім випливають етапи роботи.

Перший етап. Індивідуальна робота (10-15 мін). Кожний член підгрупи письмово формулює своя відповідь на задачу. Йде мовчазне генеріровання своїх ідей, їхнє обмірковування, розмови як правило, не припускаються. Після закінчення запису ідей (заходів), переходять до другого етапу.

Другий етап. Керівник просить кожного учасника дати свою відповідь. Так продовжуються доти, поки всі запропоновані ідеї будуть зафіксовані. Розмова припускається тільки між керівником і членами групи. На цьому етапі важливі гласність і відсутність оцінних суджень.