Класична модель макрорівноваги

Досягнення макроекономічної рівноваги центральна проблема як макроекономічної теорії, так і макроекономіки як науки прикладної. Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю:без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів, але й без їх нестачі; з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва. (В. М. Ковальчук "Макроекономіка" с. 153-156). Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи, що є однією з найбільш відомих в економічній науці. Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу, то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому, що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

По-перше, кейсіанська теорія, завдяки, якій, власне, і виникла макроекономіка в сучасному розумінні, розвинулась на грунті конструктивної критики класичної теорії. Для більш грунтовного засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати, що передувало її виникненню, від чого в ній з часом відмовились, а що сприйнялося і утвердилось.

По-друге, такі сучасні теоріїї, як монетаризм та теорія, зорієнтована на пропозицію, грунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:

1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції. Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, в якій рівень сукупних видатків Y = C + I + G + Xn буде недостатній для закупки продукції, виготовленої при повній зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи мижлива ситуація, коли AD = AS). По-друге, навіть якщо ця ситуація виникає то одразу ж змінюється заробітна плата, ціни і ринкова ставка процента, слідом за спадом сукупного попиту пройде швидкй і незначний спад виробництва, що стабілізує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе лише “добровільне” безробіття в рамках природнього рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD i AS об”єм виробництва Y завжди рівний потенціальному Y*. Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючим динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте, то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує ріст інвестицій.

Грунтуючись на другому з наведених положень класичної моделі, розглянемо спочатку ринок ресурсів.

Головним ресурсом у класичній моделі є ресурс праці, щодо якого найбільш очевидно справджується правило(закон)спадної віддачі факторів.

Ринок робочої сили. На ринку робочої сили взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Причому попит і пропозиція робочої сили є функціями середньої ральної заробітної плати(Wr).

Під реальною заробітною платою розуміють доход від праці, виражений в одиницях створеного продукту.

Функція попиту робочої сили LD = LD (Wr) є спадною, що може бути записано так:

dLD

< 0, або (LDWr)” > 0