Особливості макроекономічної ситуації в Україні 1998-2000 рр.

Передусім нам треба засвоїти головний урок ринкових реформ: економічне зростання грунтується на системі ′′накопичення капіталу - розширення попиту - зростання зайнятості і виробництва - зростання бюджетних прибутків - скорочення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу - зниження інфляції′′. Внутрішнє споживання - життєзабезпечуючий чинник для будь-якої економіки.

Однієї з головних причин, по яких в основних економічних секторах склалися низькі і негативні темпи розвитку, пікові рівні безробіття і зовнішнього боргу, так це теоретична некоректність реформ, що проводяться.

Тенденції першого парадокса далі похідні - поява ще одного парадокса, якою є стагнація реального сектора економіки, деформація його структурних пропорцій. Всупереч класичним канонам і характерним для розвинених економік нормам, в Україні нефінансові корпорації, тобто підприємства і організації, що виробляють товари і послуги, які забезпечують біля 60% валової доданої вартості, внаслідок розподільних і передрозпридільних процесів не тільки втрачають додану ними вартість, але хранически виявляються в боргах, які приблизно рівні 1/10 частки ВВП, і мають негативні показники чистого зберігання. Чиста зовнішня заборгованість підприємств досягає 30% сумарних зовнішніх боргів країни.

Можна привести приклад, але на перший погляд він покажеться не до місця, але він добре дає зрозуміти реальну картину в секторі домашніх господарств. У 1996-1999 роках їх гранична схильність до споживання становила 0,966, відповідно до заощаджень - 0,034 при нормальних пропорціях 80:20. Низький життєвий рівень населення, його реальних прибутків сповільнюють процеси зберігання і переходу до формування раціональних фінансових потоків, які в свою чергу протидіють відновним тенденціям в економіці. [5.c8]

Приватна власність вважається двигуном ринкової економіки, але в структурі інвестицій, які повинні доводитися на неї, становить тільки 7,6% вкладень.

Ще однією проблемою в Україні до сих пір є непосильний податковий тягар. Хорошим прикладом цього служить вартісна структура ВВП, отримана на основі міжгалузевого балансу. В Україні спостерігається невідповідність різних галузей економіки з позиції валового прибутку і оподаткування. Так, наприклад, енергетика має валовий прибуток в розмірі 51,2% доданої вартості, а легка промисловість - 1%.І навпаки, чисті податки на продукти становили 2,3% - в електроенергетики і 51,1% в легкій промисловості.

Безліч невідповідностей валового прибутку і податків властива і іншим галузям економіки. Внаслідок цього, перекоси в системі вартісного складу галузей не дозволяють ввести в дію механізми прогресивних зсувів.

Це можна проілюструвати на прикладі електроенергетики. Питома вага електроскладової у випуску українських товарів становить 25%, що в 4 рази більше ніж у США і в 8,3 рази більшому ніж у Франції. Тому такі показники ведуть до втрати конкурентоздатності вітчизняних товарів, оскільки більша частина енергоносіїв оплачується взаємозаліками. Наші високоприбуткові галузі не спроможні реалізувати за гроші товарну продукцію, відповідно галузі-споживачі - її сплатити. Тому звідси слідує, що при випереджальному зростанні цін за енергоносії фізичні обсяги випуску продукції енергокомплекса скорочуються, при цьому загострюючи енерго кризу в країні.

Якщо на ці проблеми подивитися з макроекономічної сторони, то ці процеси спричиняють збільшення проміжного споживання і відповідне скорочення ресурсів валової доданої вартості, яка втілює в собі потенціал поточного споживання і накопичення в інтересах економічного зростання. На збільшення частки проміжного споживання і структурної деформацію економіки впливає той факт, що питома вага енергоємних і сировинних галузей в 1999 році становила 53,7% вартості промислової продукції проти 21% в 1990 роки. Але в також час фактичні прибутки цих галузей невеликі, оскільки значна частка їх валового прибутку реалізовується через продукцію галузей, виробляючих кінцевий продукт. [5.c8]

Тому лише зважена податкова реформа і інші заходи з регулювання прибутковості галузей, здатні розблокувати тромби реального сектора, створити нормальні умови для виробництва і реалізації доданої вартості в економіці загалом.Важливою також є проблема комунальних платежів. МВФ, як відомо, постійно наполягає на повній компенсації їх вартості. Звісно, їх зрозуміти можна: за все треба платити. Але їх умови оплати прийнятні для таких країн як США, Німеччина, Франція, але не Україна, оскільки у нас дуже маленька оплата труда (середньомісячна оплата труда становить 219 гривень).Просто стає очевидно: якщо домогосподарству потрібно сплатити 100-130 гривень квартирних і комунальних внесків, то залишок є настільки низьким, що підриває основи сукупного попиту населення, а значить спонукальні імпульси розвитку економіки країни.