Український народ

Основна мас перських казок має усне походження, їх розповідають у колі родини, їх виконують на площах, базарах і в кав’ярнях. Але досить значну кількість казок і анекдотів було вже давно записано самими персами та іншими народами, які входили до складу середньовічного халіфату, і ці казки, що також не досить добре вивчені, донесли до нас рукописи, які зберігаються в різноманітних сховищах багатьох країн.

Але збирання та публікація казок в Ірані почалися порівняно нещодавно. Як відмічав Є.Е.Бертельс майже усі записи казок в кращому випадку сягають кінця минулого століття. До того ж цих записів видано дуже мало. Лише в 30-роки з розвитком нової перської художньої літератури та національного літературознавства, зросла зацікавленість у збиранні та публікації творів усної народної творчості.В 1931 році редактор газети “Насіме саба” Кухі Кермані видав невеличку збірку селянських народних пісень, так званих фахлавіят, що складалися з чотирьох напіввіршів (месра). Через 7 років він опубліковує нову збірку селянських пісень, яка за об”ємом була значно більшою і називалася “Сімсот селянських пісень Ірану”.

Цікавлячись піснями , Кухі Кермані під час своїх мандрівок по Ірану звертався і до народних казок.

В 1936 році він опубліковує в Тегерані деякі з них під назвою “Чахарда асфане аз асфанехає Іран” (“чотирнадцять селянських казок Ірану”).

Велика заслуга у вивченні та збиранні перського фольклору належить майстрові іранської новели Садеку Хедаяту.

В 1931 році він видає збірку народних віршів, пісень, загадок, ігор і називає її “Аусане” (“Казки”). В передмові до збірки Хедаят закликає людей приділяти якомога більше уваги збиранню, вивченню творів усної народної творчості.

З великою любов”ю Хедаят збирав народні казки. Частина з них - “Пан мишка”, “Шангул і Мангул”, “Каміння терпіння” - вперше була опублікована в тридцятих роках в тегеранському журналі ”Маджалете мусікі” (“Музичний журнал”).

Садек Хедаят уважно вивчав, обробляв та готував до програми по радіо записи казок, що надходили з різних куточків країни.

У зв”язку з демократизацією країни та поширенням передових ідей в перській літературі та літературознавстві в 40-х роках значно зросла зацікавленість у вивченні усної народної творчості.

Визначною подією в матеріальному житті Ірану слід визнати появу однієї за іншою трьох збірок перських народних казок (1945-1949), які зібрав відомий іранський казкар Мохтаді Собхі. він же вперше видав збірку казок-легенд про Абу-Алі Сіна - великого філософа і лікаря середньовіччя.

Зараз формою казки користуються і сучасні іранські письменники. Характерною в цьому відношенні є збірка розповідей Насера Хедаяра ”Аввалін барг” (“Перший лист”),яка була видана в Тегерані в 1956 році. Вони постають перед нами у вигляді казок про тварин, ці розповіді, як пише сам автор у передмові, -“правда про наше з вами життя. Правда зрозуміла та чітка, розповіді про страждання, створені у формі казки, щоб звернути увагу на біль, заспокоїти, і, можливо, вилікувати їх.”1

Цікавість до запису й обробки казок давно прокинулася в країнах ісламу. Є відомості про те, що вже в кінці VII - на початку IX століття в Арабському Халіфаті (750-1258), до складу якого входив і Іран, великої популярності набули два види казок:

-так звані “хурафат”, або незвичайні історії про чарівні події;

-та “асмар” –нічні розповіді, які розповідалися вечорами для розваги .

цікаво, що ці казки записувалися, а перські перекладалися арабською.

Російською мовою перські казки почали перекладати давно, але кращі переклади було опубліковано за радянського часу.