Український народ

Вступ .

Український народ завжди підтримував тісні взаємостосунки зі своїми сусідами. Ще в язичницькі часи наші пращури звертали увагу на Близький Схід, де в розквіті були астрономія, математика, медицина і література. Туди їздили наші дипломати, купці, допитливі мандрівники. Вони привозили на Україну ювелірні вироби, математичні приладдя, лікарські рецепти і, не менш цінне, - народну творчість у вигляді притч, казок, прислів’їв. Усе це стало невід’ємною частиною української культури.

Фольклор україни теж емігрував на Близький Схід. До нас приїжджали з неабияким зацікавленням, занотовували цікаві факти з життя нашого народу, його історії, побуту та культури.

Відвідавши україну в 1652році, антіохійський патріарх Павло Алепський писав, що по всій землі козаків усі вміють читати, знають порядок служби божої та церковні співи, а священики навчають сиріт і не дають їм тинятися неуками.

Великою мірою на дослідження відносин Україна-Схід вплинув великий сходознавець Агатангел Юхимович Кримський. У своїх фольклористичних дослідженнях про культуру сходу, зокрема про народну творчість, вчений дійшов висновку, що в культурному житті мусульман та християн дуже багато спільного, і що простий народ ніколи не проводив чіткої межі між різними релігіями. Іслам визнає багато святих людей Старого та Нового завіту. Старозавітні патріархи Аврам, Мойсей, Ісайя та інші - вважаються божественними пророками і в мусульман. Іса, тобто Ісус, - теж є для них великим пророком (але не богом).

Отже, ми можемо говорити про тісні взаємостосунки між Україною та Близьким Сходом. А як щодо взаємодії літератур, зокрема усної народної творчості, в наш час?

Для кожного народу усна народна творчість - цінний набуток. В ній знайшли втілення найзаповітніші мрії, помисли, сподівання багатьох поколінь. Серед розмаїття фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей.

Казки досить повно й історично правдиво відображають шлях розвитку людини. В них яскраво висвітлюються ознаки матеріалістичного мислення людей, їхнє прагнення максимально пізнати навколишній світ, удосконалити знаряддя праці.

В історії будь-якого народу казка відіграла важливу роль у розвитку писемності, вплинула на багато жанрів художньої літератури (пригодницький роман, повість , новела, байка і таке інше).

Щодо української казки, то про неї існує велика кількість літератури, і, бодай раз в житті, кожен з нас тримав книгу “українські народні казки”.

Вище зазначалося про те, що взаємозв’язки літератур, культур України та Сходу існують. Я ж поставила собі за мету дослідити взаємини української народної казки та східної, зокрема перської народної казки.

Почну з того , що усна народна творчість Ірану дуже різнобарвна й багата. Здавна перси полюбили казку – ще великий Фердоусі (Хст.), автор відомого іранського епосу “Шахнаме”, залучив до своєї поеми багато казкових та легендарних сюжетів.

Іран – дуже багата казками країна, які з давніх-давен були розповсюджені не тільки в самому Ірані, а й великою мірою вплинули на фольклор та літературу багатьох країн, в тому числі й європейських. Але перські казки набагато гірше вивчені, ніж казки сусідніх країн, наприклад Турції та Індії, та фольклористи справедливо вважають , що підготовка наукового довідника по Ірану - одне з важливих завдань сучасного казкознавства. Навряд чи можна сподіватися на швидке вирішення цього питання - польові записи казок в Ірані проводилися епізодично, в основному європейськими вченими, і лише недавно самі перси почали досить серйозно займатися своїм фольклором.

Великою допомогою у цій справі буде вивчення фольклору інших народів, що розмовляють перською мовою і, в першу чергу, таджицького. Зараз в Душанбе обробляється величезний архів таджицьких казок, які зібрали вчені Таджикистану, а публікація цих матеріалів буде важливою подією у вивченні фольклору Ірану.