МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
Мікрообраз, винесений у назву, проходить через усю пер¬шу частину новели «На камені». Він створює сіре колористи¬чне тло, на фоні якого розгортається сюжетна дія: «татарське село здавалось грудою дикого каміння», «кам'яні оселі», «со¬нце і камінь», «люди на камені». На цьому тлі кожний новий колористичний мікрообраз.набуває особливого значення: змі¬ни, що відбулися в душевному стані мовчазної татарської дів¬чини Фатьми після її зустрічі з гарним молодим турком Алі, символізує розквітла квітка — гірський крокус. Драматична колізія (втеча закоханих Фатьми й Алі) також знаходить своє особливе розв'язання в протилежності кольорів різної гами — мікрообраз «дух цих диких, ялових, голих скель». На цих ске¬лях закарбувалася споконвічна історія страждань «людей на камені», існування яких — постійна боротьба з природою, па¬нує лише один закон — жорстокість. Безбарвним скелям, го¬лому каменю автор протиставляє червоний колір пов'язки на голові Алі та зелений колір фередже Фатьми, червоний — си¬мвол кохання, а зелений — життя. Яскраві, насичені кольори контрастують з кольорами мертвої застиглої скелястої поро¬ди, посилюють драматизм подій, сірі скелі зрадливо виказують яскраве вбрання Фатьми й Алі. Колористичні штрихи злива¬ються в єдину імпресіоністичну картину з драматичним малю¬нком і водночас піднесеним гімном коханню.
Часто зорові образи переплітаються зі звуковими, зокре¬ма тоді, коли описується гра Алі, то розповідь пронизує мело¬дія зурни, ясно відчуваються елементи поетичного ритму, так званої ритмічної прози. Ця тонка фіксація вражень, лаконіч¬ність вислову, глибокий ліризм, ритмічність чи плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний ана¬ліз стають характерною рисою творчості Михайла Коцюбин¬ського.
«Цвіт яблуні» — цілком психологічна новела. Батько, го¬ловний персонаж твору, крім того, ще й письменник, митець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, під¬силена силою творчості, усе фіксує.
Етюд Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні» — викінче¬но імпресіоністичний. Цей етюд — новий стильовий крок у поєднанні психологізму «Лялечки» та живопису «На камені». У «Цвіті яблуні» відчувається й мопассанівська проблемати¬ка психології творчості письменника, і шніцлерівський потік свідомості, і гамсунівська увага до порухів людської душі, і властива тільки Коцюбинському заглибленість у надра підсві¬домості, й імпресіоністичний малюнок, який складається зі сві¬тлотіні, колористичних мікрообразів, символіки квітів. Іван Франко вважав етюд Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні» психологічною студією, яка виявляє руку майстра та дуже тонку обсервацію складного психологічного процесу — вра Уже в новелах «Сміх» і «Він іде» помітні спроби Коцю¬бинського щодо змалювання психології маси. Страх, що охо¬плює Валеріана Чубинського під час чорносотенного погрому, передається через звукові враження від натовпу, якого він не бачить, не чує. У новелі «Він іде» подібний настрій (страх) єврейського населення перед погромом передається через осо¬бливе сприйняття пейзажу. Імпресіоністичні образи, що пере¬дають уявлення про дику розбурхану юрбу, яка, наче ураган, змітає все на своєму шляху, були підготовкою до показу пси¬хології селянської стихії, яку так майстерно змалював Коцю¬бинський у другій частині «Раіа тогдапа».Ця повість за новизною та складністю поетичних обра¬зів і художнього психологізму стала новим явищем в украї¬нській літературі. Задумавши цей твір, Коцюбинський мірку¬вав, як процеси, соціально-економічні події переломити че¬рез психологію, переживання героїв. Автор писав: «Я тепер остільки вибився із звичайної колії, так занурився в роботу, що реальне життя для мене майже не існує. Я весь серед своїх героїв, живу їх життям, поділяю їх горе і радість, гово¬рю їх мовою і віддаюсь їх інтересам». Письменник робить спробу розкрити глобальний конфлікт людини та світу, що став особливо відчутним на межі століття. В образі Андрія та Маланки Воликів постає трагедія краху сподівань бідного
селянина на власну землю або найману працю на фабриці. Повість вінчає тему відчуження людини від землі в україн¬ській літературі.
Найголовніше в стиді Михайла Коцюбинського — це його особливий самобутній характер імпресіонізму. Вишуканий ім¬пресіонізм письменника виявляється в надзвичайній тонкості психологічного заглиблення в усі душевні порухи та все те, що творить силу осяйності барв самого зображення.
У його творчості, як ні в кого із сучасників, природно поєдналися два протилежні полюси: народницький стиль і зо¬браження духовних порухів простолюддя, що пізніше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення. Імпресіо¬нізм виділяє Коцюбинського з плеяди класичних письменни¬ків. Так письменник повертає своєму стилю прикмети, власти¬ві мистецтву, розвиненому класиками. Тому у творах Коцю¬бинського, крім імпресіоністичності, помітні також романтика, риси символізму та «ідеального реалізму». Але все ж таки в доробку письменника домінує й переважає струм імпресіоніс¬тичності — картинного передавання настроїв, вражень і пору¬хів людської душі. Михайло Коцюбинський немов кидає про¬мінь свого мистецького освітлення, виявляючи чуттєві пору¬хи та вдачу людини, найсуттєвіші явності хвилини, у яких досягається просто музична поетика зображення.