МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

Михайло Коцюбинський — великий письменник-гуманіст, виразник народних дум і прагнень. Він посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідан¬ня та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціаль¬ні зрушення в суспільстві кінця XIX — початку XX ст., а й активні пошуки, якими характеризувався літературний про¬цес на межі двох століть: він приніс в українську літературу елементи декадентства, символізму, неоромантизму, — усього того, що за аналогією з німецькою та польською літературою дістало назву модернізму.

Народився Михайло Коцюбинський 1864 р. — у той лихо¬вісний час, коли офіційною мовою на українській землі була мова російська. Цією ж мовою говорили в родині майбутнього автора славетних творів. Але «занедужавши, — як писав пізні¬ше сам автор, — на дев'ятому році на запалення в легенях, я в гарячці почав говорити по-українському. Чим немало здиву¬вав батьків». Уже пізніше, після цього випадку, десятирічний хлопець, розбуджений цікавістю до українського слова, почав складати українські пісні, беручи за взірець народні. А коли на тринадцятому році випадково Коцюбинський дістав кілька примірників журналу «Основа», оповідання Марка Вовчка, а згодом — Шевченкового «Кобзаря», то це, за визнанням са¬мого письменника, уже безповоротно скерувало його на сві¬домий український шлях.

Звичайно, Михайло Коцюбинський дійшов до вершини свого хисту не одразу, а вибоїстою та крутою стежкою довгих, невтомних шукань, що привели до вершин аж у зрілий період його творчості. Найбільший, а тому найглибший слід у розви¬тку письменницької свідомості Михайла Коцюбинського, з якої вже виросло й розцвіло все те, що дав письменник, навчаю¬чись художньої майстерності, без сумніву, залишив Тарас Шевченко. Як молодий письменник Коцюбинський наполег¬ливо вивчав, не раз перечитував і Панаса Мирного. Отже, у процесі творчого пошуку письменник розвивався не без впли¬ву з боку інших письменників.

Коцюбинський вважається найвидатнішим стилістом укра¬їнської прози. Він почав як реаліст і народник під впливом Панаса Мирного й Івана Нечуя-Левицького, пізніше, на поча¬тку XX ст., відійшов від цього напрямку й, хоча симпатизував народницьким поглядам, однак схилявся до імпресіоністичної манери. Тут не було метаморфози чи суперечності — адже ім¬пресіонізм, цей останній великий стиль XIX ст., був об'єктив¬ним мистецтвом, побудованим на точному відображенні від¬чуття, враження, спостереження. Як психолог Коцюбинський найчастіше писав про людську та мистецьку роздвоєність, ам¬бівалентність, свідомо чи підсвідоме відбиваючи свою пись¬менницьку й людську драму.

Засвоївши традиції та досвід своїх славних попередників, Коцюбинський орієнтувався й на зразки світового письменст¬ва, був чутливий до тих нових віянь, що панували тоді в євро¬пейській літературі. З одного боку, був новатором щодо стилю та психологізму, з іншого — надмірного новаторства остеріга¬вся. У пристрасних дискусіях про нове та старе, модернізм і тра¬дицію, які захопили буквально всіх його сучасників, Коцюбин¬ський участі не брав. Він був справді природженим художни¬ком, «який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку», — писав сам автор. Усе його Чесне, працьовите життя та його творчість підтверджують: він був і залишився назавжди великим Сонцепоклонником і великою Людиною. Таким людяним, добрим, лагідним постає Михайло Коцюбин¬ський перед нами зі спогадів його сучасників.

Коцюбинський написав небагато. Серед оповідань та ПО' вістей, як правило, виділяють «Раїа тог§апа» та «Тіні забутих предків». Під кінець життя він- став широко відомим, і його твори видавалися російською, чеською, польською, німецьке: шведською та іншими мовами. Життя письменника в основне му проминуло в провінційних містах і містечках України, також у Молдавії та Криму, де він був на урядовій службі. 1898 року Коцюбинський ос'елився в Чернігові. Тут він пра¬цював ЧИНОВНИКОМ у СТаТИСТИЧНОМу бюро ГуберНСЬКОГО ЗЄМ-

ства. Активним суспільним, культурним або науковим життя; місто не відзначалося, єдиною перевагою була відносна близь¬кість до Києва. У 1906—1908 рр. письменник очолював черні¬гівську «Про.світу», багато уваги приділяв діяльності літера¬турній молоді, влаштовував традиційні «понеділки» та «субо¬ти», на яких обговорювалися нові твори, був одним із упоряд¬ників літературних збірників альманахів: «Хвиля за хвилею», «Дубове листя», «З потоку життя».Коцюбинський постійно стежив за розвитком сучасної українською літератури та багато читав із зарубіжної. Він го¬ворив, що є в нього «любимі» письменники: Гамсун, Шніцлер, Лі, Ахо, Стрінберг, Метерлінк. У різний час на нього тако: справляють враження Достоєвський, Золя, Ібсен. Роздуми н; шляхами розвитку української літератури Коцюбинський під¬сумовує у відозві 1903 р. до українських письменників, ді закликає розширювати тематичні обрії рідного письменст: не обмежуватися лише селянською тематикою, порушува' історичні, філософські, психологічлі проблеми, сюжети буду¬вати по-новому — оригінальніше, орієнтуючись на досвід ропейської літератури.

Як реаліст Михайло Коцюбинський звертав у своїх тві рах увагу на змалювання зовнішніх подробиць, бачених в жигті. Натомість як натуралістичний імпресіоніст, а пізніше як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й най¬глибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного ім¬пресіонізму (або, як сказав С. Черкасенко, «чистої води ім¬пресіонізму») такий самобутній, що його можна вважати ви¬робленим самим письменником.