Григорій косинка
Пореволюційна доба зі своїми проблемами й селянин, який живе вірою у світле майбутнє — це те, на чому Косинка загост¬рює свої шукання відповідей на питання про сенс життя та долю своїх літературних героїв. Правда життя, правда харак¬теру селянина — стрижнева ознака доробку Григорія Косинки. Найбільшими здобутками новеліста нині визнані твори «Заквіт¬чаний сон» (1923 р.), «Фавст» (1923 р.), «В житах» (1925 р.), «Мати» (1925 р.), «Політика» (1926 р.), «Серце» (1931 р.), «Гармонія» (1933 р.), у яких він, прагнучи актуалізувати за¬гальнолюдські цінності — добро, мораль, справедливість, пока¬зав радощі, болі та прагнення українського народу.
«Заквітчаний сон» — один із найбільш метафорично на¬сичених творів Григорія Косинки, зрівнятися з ним в україн¬ській літературі може хіба що «Іпіегглегго» Михайла Коцю¬бинського. Внутрішній простір цієї новели побудований на межі сну й реальності. Немає жодної зовнішньої мотивації тієї чи іншої події. Наприклад, не зовсім зрозуміло, чому заареш» товують Оленку, хоча внутрішньо .ця подія сприймається як цілком логічна. Оленка втрачає головний зміст свого життя — Андрія, сум огортає її душу, отже, арешт не робить її горе більш глибоким. Він тільки підкреслює його. Світ у снах зали¬шається гармонійним і чистим, натомість реальне життя напо¬внене стражданням, болем, несправедливістю. Незрозуміле, чи життя реальне, чи воно є сном, чи тим, що було в минулому, чи в теперішньому. Чіткої відповіді немає, як немає й чіткої грані між цими двома формами існування в новелі.
Новела «Фавст» — це, за влучним визначення О. Хоменка, «текстапокриф, текстзнак, текстлегенда», що міг бути опублікований лише по смерті письменника. Цей твір опові¬дає про один з епізодів стихійної селянськобільшовицької війни 1921 — 1923 рр. «Подільський Фауст» — Прокіп Коню¬шина, як і персонаж Гете, зробив сенсом свого життя пошук істини. Ця істина — національна людяність, глибинна закоріненість у рідну землю, її правічну народну культуру. Вона не дозволяє гнутися перед агресивними зайдами, котрі керують¬ся лише тваринним інстинктом «права грубої фізичної сили», а тим, хто не визнає такого права, перш за все намагаються зламати хребта. Конюшина гине, але своєю смертю він перема¬гає не просто якихось тимчасових зайд — він перемагає смерть. Крім того, це твір, у зв'язку з яким немає потреби окремо говорити про художні засоби, письменницьку майстерність й іншу суто естетичну атрибутику творчого мислення Косинки. Усе в ній на своїх місцях, навіть у незавершеному варіанті, і кожна деталь так званої форми так виразно «працює» на роз¬криття змісту, що цілковито розчиняється в ньому.
Новела «В житах» — один із найліричніших творів пись¬менника, у якому передано надзвичайно тонкі душевні порухи, суголосні з глибинним відчуттям природи. Дезертир Корній випадково зустрічає «в житах» своє кохання — Уляну, котра за час його блукань і переховувань стала дружиною іншого. Цей твір Косинку чи не найчастіше просили читати на літературних вечорах, а письменник читав свої твори напам'ять і з неабияким артистизмом, що мало величезний вплив на публіку.
«Мати» — один із вершинних здобутків усієї української прози, твір глибоко символічного звучання. Більшовицькопольська війна 1920 р. Окупанти ділять Україну між собою. Андрієві Романюку не до них, у нього є значно важливіша справа — помирає мати. Він мусить прорватися крізь дві лінії фронту до зеленогаївської лікарні, аби привезти лікаря. Звіс¬но ж, це йому не вдається. Мати померла. Україну знову поді¬лено. Скрізь панує смерть...Наприкінці 1920х і на початку 1930х рр. Косинку актив¬ніше звинувачують у «поетизації куркульства» й інших «смерт¬них гріхах», хоча в його пізніх творах — «Політиці», «Серці», і, особливо, «Гармонії» — уже немає тієї безсторонності, що в новелах із перших книжок, де автор не дає «ідеологічної оцін¬ки» вчинкам своїх персонажів, лише емотивно підводить чи¬тача до висновків, у суті своїй гуманістичних,.а не ідеологіч¬них. Тут уже комуністи — «правильні», куркулі — вороги і т. п.
Показ безжальної правди двох боків барикад, на яких опинилися люди села, здійснений через героїв новели «Полі¬тика». На прикладі трагедії Мусія Швачки, прозваного в на¬роді Політикою через паразитичне вживання цього слова (а він і справді намагається «робити політику» — організовує «комнезам», відбирає землі в багатших селян), письменник показав трагедію народу, який губить одну з найголовніших моральних цінностей збереження роду. Дружина Швачки Мар'яна — дочка куркуля, але весь час, незважаючи на всі перипетії, як справжня українська жінка, підтримує свого чо¬ловіка, хоча її родина дотримується інших «політичних» пере¬конань. Акцентуючи увагу читача на художній деталі, Кочерга майстерними штрихами відтворює нагнітання тривоги, перед¬чуття біди, що станеться в родині, розколотій ідеологічними розбіжностями, у різдвяну ніч. Суперечності настільки глибо¬кі, злість настільки свіжа й гаряча (одного з родичів свого часу «комуна за Петлюру вбила»), нерви настільки напружені, що вечеря завершується вбивством. Український народ за років бездержавництва був ідеологічно, соціальне та націона¬льне розрізнений, тому така розв'язка несе глибоке символіч¬не навантаження. І хоч головний герой змальований автором нібито із симпатією, у читача з'являються думки не лише про «хороших комуністів» і «поганих куркулів».
Так само й у новелі «Серце» прикордонник Трохименко «червоний» лише за формою. Він, не вагаючись, розстрілює знавіснілу польську шовіністку, котра на його очах ні за що вбиває дівчинку, він так само розстріляв би й російську шові¬ністку чи будьяку іншу за такий злочин, тому що, як він сам каже: «Хай буде кара, хай суд військовий... Серце... таке...»