Григорій косинка
Ескіз «Під брамою собору» й етюд «Мент» — данина пись¬менника самодостатнім імпресіоністичним поетикам. Перший твір про взаємини між жебраками, представниками суспільно¬го дна, які складаються за принципом домінування грубої фі¬зичної сили. Другий — образок «живого чуття» поміж «канце¬лярського болота» — винесений, мабуть, із вражень підчас служби Косинки в земській управі. Стилістично обидва твори тяжіють до наслідування раннього українського модерну. Ці твори нехарактерні для Косинчиної творчості (бодай уже тим, що їхньою темою є міське життя), але вони — свідчення пошу¬ків автором «своєї» — найближчої за світовідчуттям і світоусвідомленням — традиції, до котрої Косинка має намір долу¬читися.
Цей закономірний для початку творчого шляху період пошуку «своєї традиції» продовжується новелами «За земе¬льку» та «В хаті Штурми», у яких використані сюжети, уже добре відомі з класичної української літератури: перша нове¬ла — про трагедію «шлюбу за земельку», друга — про злидні, що насунулися на сім'ю Штурми з того часу, як йому на цук¬роварні відбило пальці. У цих творах уже увиразнюється ав¬торський стиль Косинки: він не стільки оповідає, як накладає густі мазки, дуже влучно й точно вихоплює з круговерті подій знакові деталі, надзвичайно емоційно насичені, котрі часто можуть сказати значно більше, ніж проста оповідь.
Об'єктивність художнього письма й гострота відтворюва¬них ним конфліктів викликали здивування в критиків, а най¬більш вульгаризаторські з них звинувачували письменника в поетизації ворожих новій дійсності сил, в апологетизації кур¬кульства, бандитизму і т. ін. В. Коряк писав, що із новел Коси¬нки не ясно, з ким він і проти кого; Я. Савченку здавалося, що з усіх сучасних письменників Косинка «найкривавіший»; О. Слісаренко ніби між іншим закинув, що авторові «Політи¬ки» все одно, хто кого б'є, а С. Щупак і О. Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента в радянській літературі. Натомість високу оцінку творам пись¬менника давали М. Ірчан, М. Рильський, С. Єфремов та ін. М. Рильський, наприклад, наголошував, що новели Косинки, злившись із часом у певну гармонію, дадуть епопею революції, а С. Єфремов писав, що Косинку цікавить не просто перебіг революційних подій, а буття народу.Творчість Косинки завжди була тісно пов'язана з пробле¬мами пореволюційного села. Ідейностильові особливості фор¬мувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX—XX ст. Уже перша збірка новел «На золотих богів», яка вийшла в 1922 р., не лише підсумувала його ранні творчі пошуки, але й засвідчила те, що в літературу прийшов справді самобутній прозаїк, виробивши власний стилістичний почерк, прозаїк, котрий вдало засвоїв класичну традицію та крізь ЇЇ призму здатний осмислювати сучасні проблеми. Ця збірка за¬свідчила, крім того, що молодий талановитий новеліст не зби¬рався бути речником якоїсь однієї політичної тенденції. Йому боліли й рани бідного окраденого селянства («На буряки»), і месницькі дії заблуканого «бандитадезертира», і кров пере¬конаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і дрімуча безпро¬світність декласованих спекулянтів і «вічних» міщан («Місяч¬ний сміх», «Троєкутний бій»).
«Троєкутний бій» — ще один виняток із переважно селян¬ської тематики новеліста. Він описує реальні історичні події, що сталися в Києві ЗО серпня 1919 р. Об'єднані підрозділи армії Української Народної Республіки й Української Галиць¬кої Армії цього дня після виснажливих боїв узяли нарешті Київ. Але сталося так, що одразу ж по цьому в столицю Укра¬їни ввійшли російські білогвардійські війська генерала Денікіна. Україна на той час потребувала міжнародного визнання, і провідники наївно сподівалися на західну підтримку, тому керівництво намагалося не сваритися з білогвардійцями, за якими стояли країни Антанти. Але населення й рядові вояки сприймали білогвардійців як чужинців. Григорій Косинка дуже виразно, в експресіоністичній манері, відобразив ці події у но¬велі. Рвана ритміка його фраз і двомовні діалоги створюють ефект нагнітання. За допомогою різноманітних поетичних за¬собів — метафор, порівнянь — Косинка майстерно передає пе¬репади настроїв, зміни емоційної тональності у процесі роз¬гортання «троєкутного» протистояння," в результаті якого рід¬ний Київ стає потичинівськи «сторозтерзаним». При цьому автор практично не коментує, не оцінює прямо описуваних ним подій, але його глибока симпатія до «уенерівців», «Зеле¬ної Буковини» незмінно читається між рядків (так само, як і органічна відраза до нахабних золотопогонних зайд).
Новела «На золотих богів» також оповідає про бій, але переможний. «Золоті боги» — це та ж російська добровольча армія, що Наступає на українське село Медвин. «Старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу... Б'ється черво¬на селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії «золотих бо¬гів». Гинуть найкращі, і серед них кулеметник Сенька, гинуть у підпаленій ворогами хаті трійко його малих братів. Наприкін¬ці новели письменник передає горе матері за допомогою фраг¬ментів народних пісень, і цей майстерно використаний худож¬ній прийом робить образ матері символічним образом «сторозтерзаної» України, чиї найкращі сини, чиє майбутнє втрачаєть¬ся на полях страшних воєн.
Про страшні, криваві події Громадянської війни оповідаєте ся також у новелах «Темна ніч», «Десять», «Місячний сміх» (зі збірки «На золотих богів»'). Під час Громадянської війни, за розрухи і численних змін влади, коли селяни просто не могли зрозуміти, кому вірити, й тому не вірили нікому, набуло поши¬рення явище отаманщини — стихійних озброєних загонів під проводом місцевих ватажків. У низці творів Косинки наявні спроби проаналізувати це складне явище, але автор жодним чином не нав'язує свого власногоставлення, дає читачеві мо¬жливість самому розібратися в тому, хто правий, а хто винен. Приміром, у новелі «Десять» ідеться про те, як загін отамана Божка перехопив комуніста Рубля, який направлявся «для ор¬ганізації комнезамів в район Черкаського повіту». Його могли б просто розстріляти, але Рубедь. зі страху ладен поступитися своїми «переконаннями», тому відбувається «десятьма шомпо¬лами». Такий образ комуніста не міг сподобатися критиці того часу. І це запам'ятовується Косинці надовго. Власне, саме такі твори, а також дещо пізніші («Постріл», «В житах», «Анархіс¬ти», «Голова ході») спричинили надзвичайно різку критику на адресу письменника. Але після книжки «На золотих богів» Його новели, як би їх не оцінювала тодішня критика, почали користуватися надзвичайною популярністю в читачів. Одна за одною виходили нові книжки — «В житах» (1926 р.), «Політи¬ка» (1927 р.), «Вибрані оповідання» (1928р., 1929 р.). Косин¬ка став членом літературної організації «Ланка», яка була пе¬рейменована в «Марс» — «Майстерню революційного слова». Критики від цього лише побільшало, оскільки «Марс», нарівні з ВАПЛІТЕ та «неокласиками», вважався партійним ортодок¬сом чи найголовнішим ворогом української літератури.У 1920 рр. Косинка для заробітку пише в різноманітні видання, працює в редакціях журналів, відповідальним секре¬тарем фотокіноуправління, сценаристом на Київській кінофа¬бриці (утім, жоден його сценарій так і не був реалізований). Але головним залишається, звісно ж, література. Він активно розвиває жанр новели, лише мріючи колись створити більші за обсягом твори. Але зате в жанрі новели він досяг неаби¬яких успіхів. Новелістика Косинки являє собою показовий взірець художніх шукань і знахідок, які засвідчували перехід української прози першої третини XX ст, від «старого» реаліз¬му до модерних форм естетичного мислення. Найбільших ус¬піхів тут досягай В. Стефаник і О. Кобилянська, В. Винниченко і В. Підмогильний та інші, серед яких і Г. Косинка. Форма його творів набувала реалістичної чистоти, а зміст їх, вироста¬ючи з окремих життєвих мотивів, ставав всеохопним. Це осо¬бливо помітно в тих новелах, де на перший план виступала драма українців, які віддали себе на олтар комуністичної ідеї. Заглиблюючись в опис характерів сільських більшовиків, пись¬менник показує, що мета в них ніби благородна — покінчити з бідністю й експлуатацією, але способи досягнення її чомусь ведуть не до гармонійності, а до нових кривавих репресій.