ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

'Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р, на околиці містечка'Соснгіці Чернігівської області над річкою Десною в родині козакахлібороба. Тут пережив він «і перші радощі, і вболівання, і чари захоплень дитячих...» Відо¬мості про дитячі роки майбутнього митця містяться в автобі¬ографічній повісті «Зачарована Десна». Усе, що розповідає автор, — чистісінька правда, а не художній вимисел. Письмен¬ник змальовує матір і батька, діда та прабабу, свою хату та город. І навіть неймовірно трагічна подія, що сталася в їхній родині, коли одного дня від якоїсь хвороби померли чотири брати Сашка, — то також жахлива, але реальність. Коли батько привів Сашка до школи, учитель, задаючи безглузді та дурні запитання, та ще й чужою мовою, дійшов безапеляційного ви¬сновку: «Не развитьій!»

У 1903—11х рр. Олександр Довженко навчався спочат¬ку в початковій, а потім у вищій початковій школі м. Сосниці. Автор писав у «Автобіографії» в 1939 р.: «Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене частогусто бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник».

Після закінчення Сосницької школи Олександр Довжен¬ко, мрії якого «у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, роз¬ведення риб», у 1911 р. вступив до Глухівського учительсько¬го інституту. Там він навчався три роки, будучи наймолодшим серед студентів, багато з яких «мали вже по тридцять чи й тридцять два роки». Завдяки своїм однокурсникам познайо¬мився з українськими1 книжками та часописами, які, за словами Довженка, «видавалися у Львові і читалися потай від педаго¬гів як щось рідне, але заборонене». В інституті студентам було заборонено навіть розмовляти українською мовою, цей навча¬льний заклад заманював до своїх стін здібну молодь стипенді¬єю в 120 карбованців і готував учителів — «обрусителів» краю. Студент Олександр Довженко багато читав, брав участь у ама¬торських театральних виставах, малював, організував україн¬ський етнографічний хор, тобто ґрунтовно готував себе до просвітницької педагогічної діяльності.

За своє навчання в Глухівському учительському інституті Довженко, як і кожний випускник, був зобов'язаний відпра¬цювати чотири роки на вчительській посаді. У Житомирсько¬му вищепочатковому училищі він викладав фізику, природо¬знавство, географію, навіть гімнастику, а для обдарованих уч¬нів організував гурток малювання. Водночас Довженко сер¬йозно думав про свою подальшу освіту: «В той час я мріяв стати художником, я малював вдома і брав приватні уроки малювання, мріючи колинебудь потрапити в Академію мис¬тецтв хоч вільним слухачем».

Після історичних подій 1917 р. Олександр Довженко пе¬реїздить до Києва, де з головою поринає у вир тодішнього бу¬рхливого життя. Ці роки для нього напружені та багаті на пе¬рипетії: учителював, навчався в Київському комерційному ін¬ституті й Академії мистецтв, організовував мітинги та демон¬страції, працював завідувачем Житомирської партшколи, ви¬кладачем школи при штабі дивізії М. Щорса, секретарем губе¬рнського відділу народної освіти, комісаром Київського теат¬ру їм. Т. Г. Шевченка, служив добровольцем в армії С. Петлю¬ри. Потрапив до рук чекістів, був підданий умовному розстрі¬лу й чудом уцілів, був більшовиком, з 'партії яких його було виключено. З 1921 по 1923 рік Олександр Довженко працював з дипломатичною місією за кордоном: у Варшаві, а потім у Бер¬ліні. Уже в цей час Олександра Довженка надила одна нива — мистецтво. Але ця нива — безмежна, і на ній Довженкові посла¬лися аж три широкі шляхи — малярство, кіно та література.

Усі, хто особисто знав О. Довженка, із захопленням згадують, яким незрівнянним оповідачемімпровізатором він був. Його артистичними розповідями заслухувалися друзі. То була своєрідна проба слова, яке згодом ляже на папір і явить світові ще одну грань творчого генія Довженка — пуб¬ліциста, новеліста, повістяра та драматурга. Як літератор О. До¬вженко свій перший крок зробив у кіно. Кіносценарій «Васяреформатор» був прийнятий до зйомок на Одеській кінофаб¬риці ще тоді, коли Довженко працював у Харкові. Літератур¬ною творчістю Довженко почав займатися в роки війни, хоча ще раніше друкував уривки зі своїх сценаріїв. У той час було неможливо знімати фільми. Довженко прийшов до твердого переконання, що слово — найтривкіший матеріал. Кінофільм існує в небагатьох копіях, які зношуються під час прокату, можуть бути просто знищеними, і тоді від творчості не ли¬шиться жодного сліду. Тому замість пензля та кінокамери Довженко бере в руки вічне перо. Перебуваючи на фронті в діючій армії, він мережить сторінки своїх записників життєви¬ми спостереженнями, задумами, планами, начерками. Опові¬дання та новели «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись», «Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати» дру¬куються в пресі, виходять окремими книжечками, читаються з естради, передаються по радіо. У цей же час Довженко напо¬легливо працює над повістю «Україна в огні».Кіноповість — новий жанр художньої літератури, який виник і розвинувся у XX столітті як симбіоз красного пись¬менства та кіно. Так само, як драматичні твори передбачають утілення на театральній сцені, кіноповість, як правило, легко може бути екранізована, бо в її основі закладено багато при¬йомів кіномистецтва (подрібнення дії на короткі епізоди, ла¬конічність діалогу й авторських пояснень, монтажний харак¬тер епізодів тощо). Але й кіно взяло багато від літератури. Видатні майстри слова ще до народження кіно писали твори, що композиційне виглядають як монтаж кінокадрів. Напри¬клад, вірш Т. Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати» — це готові до зйомки кадри фільму. Видатним майстром і першо¬відкривачем жанру кіноповісті по праву вважають Олександ¬ра Довженка.