Бояриня
( - Виїхавши з чоловіком у Москву, Оксана одразу зрозуміла, що становище її коханого не просто принизливе, а рабське, що царя і його слуг тут усі страшенно бояться і мовчки скоряються звичаям, які принижують людську гідність. Почувши розповідь Степана про те, що він перед царем мусить себе назвати “холопом Стьопкою “ і звеселяти його тропаком, Оксана внутрішньо здригнулася від приниження.
-Але не тільки через це Оксана не змогла прижитися в Москві, найбільше вона страждала від усвідомлення того, що Степан – людина слабохарактерна, боязка, негорда ).
-Знайдіть у тексті підтвердження цієї думки.
(“ Бояриня”, “МОЛОДЬ”, К, 1991,стор. 61).
Учень: Жалість керує Оксаною, коли вона заради Степана, скорившись благанням свекрухи і Ганни, понесла боярам частування, переодягнувшись у незвичний одяг. Така горда людина, як Оксана, не може знести таких принижень.
(текст, стор. 60, 62)
Учитель: Ви стверджуєте, що Оксана страждала від того, що Степан – людина боязка, негорда.
У якому епізоді яскраво зображені, що Степан – боягуз ?
( У епізоді з листом до рідні. Він боявся “ диби”, “шпигів” і не дозволив Оксані передавати ні листів, ні подарунків. Це викликає до нього зневагу. Зневагу викликає й те, що він осуджує тих в Україні, хто разом з Дорошенком хотів єдності і незалежності України, осуджує і брата Оксани Івана : текст, с. 33)
-А яким зображений Іван ?
( Син Перебійного – Іван – запальний, гарячий, але щирий. Гострий на розум, сміливий. Він досить однозначно судить про переяславську раду : текст, с. 32;
Ризикуючи головою, він приєднався до Дорошенка, повіз бойову корогву в Чигирин. Після придушення повстання Івана навряд чи лишився живим, бо не звик дорожити своїм життям, а тим більше вимолювати його в недруга).
-Як сприймає Оксана події в Україні ?
( - я вважаю, що події, які відбувалися в Україні, зламали Оксану остаточно. Вона переживала те, що не вдалося Україні повернути волю, незалежність. Оксана не може собі простити, що і вона, і її чоловік у час відчайдушної боротьби на Україні сиділи в “зачіпку московськім, поки лилася кров”.
Вона жорстоко картає себе за відступництво, за прожиття в безпеці роки. Степанові вона каже гірку правду, що його руки хоч і не в крові, зате в іржі, звинувачує покорі й простійному страхові : текст, стор. 88).
- А як події в Україні сприймає Степан ?
( Для Степана поразка України не настільки трагічна, як для Оксани. Він якоюсь мірою радіє, що тепер все на Україні втихомирилось, спокійно говорить про зустріч з Оксаниною ріднею).
- Чи радіє Оксана, що, нарешті, побачиться з ріднею?
( Ні, Оксана відмовляється від поїздки в на Україну, а Степан навіть не зауважує, скільки мужності треба на це Оксана. Багато сили і нервів забирають у неї думки про поневолений край, крають їй серце роздуми про тих, хто після придушення опинився в тюрмах. Вона заповідає Степанові допомагати, чим тільки зможе, скореним співвітчизникам. Умираюча Оксана вірить, що Україна хоч колись, але доб’ється волі. Вона любить свою землю, сонцем передає їй вітання: текст, стор. 34).