Як парость виноградної лози плекайте мову

Я тебе видобуть з піхви готова...”

Л. Українка

Переборюючи утиски, приниження, заборону, мова наша оживала, омоложувалась, спалахувала, дивуючи світ Шевченковою поезією, драматургією Л. Українки. Ці істино народні творці української мови піднесли рідне слово на таку духовну висоту, де вона розкривала свої крила і розквітла у всіх барвах.

Естафету післяжовтневої радянської доби підхопили поети – лірики : П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, О. Курбас, О. Довженко, А. Малишко, О.Вишня, Г. Тютюник, Д. Павличко, О.Стус,

В.Яворівський, М. Зарудний, Л. Костенко. Цим поетам теж довелося зазнати репресій, звинувачень

у “націоналізмі”. Але рідне слово поверталось у серце і душу народу.

“...О мово рідна! Їй гаряче

віддав я серце не дарма.

Без мови рідної, юначе,

Й народу нашого нема.”

В.Сосюра

Так, величного значення надавали українському слові поети. Це творчість зрілих майстрів української мови, українського слова, що вражає досконалістью змісту і форм, поєднанням здорового народного світовідчуття з культурою письма, яке йде у глиб.

“...Рідне слово сторччях не зменшене,

Сил і натхнення в тобі джерело !

Все ми ще зробимо, все ми ще звершимо,

Щоб ти над нами, як сонце, зійшло...”

І.Драч

Дніпропетровщина – промисловий центир України. Сюди люди їхали працювати на шахтах та заводах з усіх куточків колишнього Радянського Союзу. І не дивно, що мовою спілкування є російська мова. І тому українська мова не розвивалась. Прагнучи рзвивати і зміц-

нювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед влас-

ною совістю, попередніми, нинішніми та пройдешніми поколіннями, керуючись Актом про-

голошення незалежності України від 24.08.1991 року, схваленим 01.12.1991 року всенародним голосуванням, прийнята Конституція – Основний Закон України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.