Як парость виноградної лози плекайте мову

М. Рильський

“Вона, як зоря порпурова,

Що сяє з небесних висот.

І там, де звучить рідна мова

Живе український народ.”

Мово! Присвята Богородице мого народу! З чорнозему, любистку і зілля, з роси, з тихої води,

ясних зір і широких безмежних степів народжена!

Мово! Наймудріша наша берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого українського, що тримала наш народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу! Мова – душа народу! А душа – корінь життя. Сьогодні ми маємо думати про свій корінь, про те, без чого не мислиться жоден народ. Не треба і довго роздумувати та доводити, що українська

мова – одна з найбільших і найдавніших слов’янських мов.

Мова – це голос народу. Вона є своєрідною картою,в якій закарбовано пам’ять усіх поколінь, історію народу, його родовід, закони предків. Втрата мови веде до зникнення самої нації. Наше історичне право – відродити рідну мову і вознести її на рівень гідний народу, який в усі часи був щедрий на світові генії : І. Котляревський, Г. Сковорода, Т.Шевченко, Л. Українка, П. Мирний, М. Коцюбинський. Як стверджують історики ще з часів Київської Русі українське слово сягнуло державного творення : “...не лише всі козаки, але й більшість їх дружин і дочок уміють читати ”.

Трагічна доля випала на українську мову та українське слово. Протягом багатьох століть вона не визнавалась, вона заборонялась і переслідувалась.

1720р.- імперський указ-“...никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может… ”

1876р.- Ємський указ виніс смертний вирок українській мові : “...на шибеницю із зашморгом на шиї було поставлено навіть фольклор – пісенну творчість народу, скасовувалися і виганялися цензурою з ужитку слова – Україна, козак, Запорізька Січ...”

XIX століття означенне в поступі людства як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося для України лютою зимою : - Українська мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі народу уже стояло слово Великого Кобзаря.

“...Учітесь, читайте

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь...”

Т. Г. Шевченко

Від народу приховувалися як замуровані в склепи твори Т. Г. Шевченка, Л. Українки,

І. Франка, І. Нечуй-Левицького, П. Мирного.

“Ти моя щира, гартована мова,