Ідейно-тематичний перегук поезії 20-х і 60-х років ХХ ст. як втілення генетичної спадкоємності ренесансних поколінь

Стімкий науково—технічний поступ (політ у космос був лише одним з його досягнень), що породжував ілюзорну віру у всемогутність техніки, здатної стабілізувати суспільство, був одним із чинників змін художньої свідомості. Це твердження однаково справедливе і стосовно 20-х і стосовно 60-х років. Престиж техніки, принцип ефективності, надійності, пов’язаний з машиною, апологія матеріальної вигоди формували раціональний, прагматичний тип творчості. Дійсність, яка множила свої можливості за рахунок НТР, безцеремонно втручалась в художню форму, змінюючи її внутрішні характеристики. У 20-і підвищений інтерес до доцільної діяльності, технічний практицизм сформували стилістику літератури конструктивізму і футуризму. Конструктивісти, які прагнули до зближення творчості з виробництвом і наукою і футуристи, які взагалі заперечували необхідність мистецтва в майбутньому високорозвиненому суспільстві, протиставляли себе традиційним «волошковим» поетам. У 60-і за аналогічними мотивами виникла популярна дискусія між «ліриками» та «фізиками». У добу космічних ракет і атомної енергії художня література втрачає своє значення – вважали «фізики». Вони намагались переконати широкий загал, що математичний інтеграл корисніший за поезію Байрона і картини Брюлова. Як доказ вони наводили всенародну увагу до польотів у космос Титова і Гагаріна і відсутність такої навіть до найталановитіших творів мистецтва. Внаслідок таких суперечок в літературу все інтенсивніше проникає наукова термінологія, навіть схеми та формули. З’явились твори, присвячені великим науковим відкриттям ХХ століття. І Драч перебував під враженням відкриття Крика і Уотсона, пишучи «Баладу ДНК»; прив’язаність до конкретної події, а саме – роскладу ядра літію бригадою вчених УКРФТІ характеризується вірш «Атом» О. Ведміцького. Завдяки поетичним творам В. Поліщука («Подих стихії», «Матерія», «Безодні»), М. Доленга («Зелене тло», «Царство розуму», «Дійсність», «Споконвіку»), В. Гадзинського («Айнштайн. Земля»), М. Вінграновського («Атомні прилюдії»), І Драча («Ніж у сонці», «Кібернитичний собор»), М. Бажана («Число») українська література поповнилась зразками «наукової» поезії. Наукове бачення В. Поліщука та І. Драча має дотичні точки: з одного боку їх погляд на природу це погляд вченого, з іншого – тонкого лірика. Подекуди до біологічних елементів поезій додаються філософські роздуми: «Що там, за дверима буття?» – запитує себе ліричний герой одного з Драчевих віршів. Але відповіді нема:

Я стукаю, вперто стукаю

Чолом б’юсь, б’юсь серцем криваво...

Проблема небуття невідступно тяжіє, стаючи джерелом болючих переживань, і над В. Поліщуком:

Я – чоловік,

Та верховинна частка

Усіх живих і прорісних творінь

Чого в терпінні смертному тоскнію?

Зацікавлення літературою сцієнтизму виявляє і М.Доленго, який прагне за допомогою внутрішньої форми слів-термінів трансформувати в нову тональність звичне коло ліричних тем. Він намагається вловити в поетичній формі суто розумові формули, які іноді поєднуються цілком несподіваним чином:

Ти (матерія – Л.Н.) в мені. Я до тебе звертаюсь

Я – цека моїх часток-клітин

А на вулиці вчора – єднайтесь

Пролетарі всіх країн!

Розсудливість і раціоналістичність творів М. Доленга нівелюють їх ліричний бік, призводячи до декларативності.Характеризуючи творчість шістдесятників С. Крижанівський писав: «В міру наростання науково-технічної революції поезія відбивала в художніх образах процеси розвитку фізики, космонавтики... Це була революція в поетичному мистецтві, революція «тиха», але досить кардинальна. Зроблено ризький ривок... до переважання асоціативного мислення, вільного вірша над канонічними формами.» Войовниче заперечення класичних зразків силабо-тонічної ритміки було характерне ще для доби Пролеткульту, а особливо великі надії на верлібр покладали конструктивісти. Тай й взагалі, як бачимо, ніякої революції – ні «тихої» ні гучної в науковій поезії 60-х не було. Насправді вона становила генетичне продовження насильницьки обірваних в 30-і поетичних експериментів В. Поліщука, О.Ведмицького, М. Доленга та багатьох інших.