В.Симоненко. Поезії

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й молила,

Такою ніжною і доброю була.

У душі ліричного героя сталася зміна – і досить примітна: він “не чув, як жайвір в небі тане, кого остерігає з висоти…” Образ оспіваного в піснях солов’я українських степів не випадково появився в поезії: він символізує злагоду між людьми, несе добро і щастя.

Людина глибокої душі, В.Симоненко у віршах про любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все склалося за бажанням, коли не вдалося висловити коханій те, чим жила душа.

Не вір мені, бо я брехать не вмію,

Не жди мене, бо я і так прийду.

Я принесу тобі свою надію,

Я подарую смуток і біду.

Надзвичайно самокритичний герой у другій строфі вірша:

Слова ясні, лише мені відомі,

У бурмотіння скучне переллю

Свою усмішку у холодній втомі,

Бездумно, безголово утоплю.

Зворушлива відвертість інтимної лірики Симоненка викликає захоплення, спонукає співпереживати ліричному героєві. Такими є вірші “Розвели нас дороги похмурі”, “Дотліває холод мій у ватрі…”, “Я тобі галантно не вклонюся…” У цих поезіях багато тривоги, муки, невисловлених почуттів. Ліричний герой з ніжністю згадує про свою дівчину. Вона “крихітна”, “мила” і “прозора, мов ранкова тінь”, ДО цього образу він звертається, коли на душі холодно, незатишно, коли у вогнищі життя (ватрі) “Дотліває холод”.

Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини коханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити жахливого від дріб’язкового , мізерного. Життя, звичайно, “не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль”, але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане “Пробач…, моя вина”, як у вірші “Моя вина” рятує кохання, допомагає подолати кризу.

У вірші “Є в коханні і будні і свята…” В.Симоненко показує, як буває часто не просто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, а надто гармонію в інтимних почуттях… Ліричний герой розуміє, якими складними і суперечливими можуть бути ці почуття. Поет добирає слова антоніми (будні і свята, радість і жаль), за допомогою яких досягає повноти художньої виразності думки:

Але певен, що жодного разу

І вагання і сумнівів час

Дріб’язкові хмарки образи