В.Симоненко. Поезії

План

1.Життєвий та творчий шлях письменника

2.Новаторство Симоменкової поезії

3.Патріотична лірика

4.Сатиричні поезії В.Симоненка

5.Духовна краса і велич простої людини в поезії В.Симоненка

6.Краса і щирість почуттів в інтимній ліриці В.Симоненка

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

з тебе дивуватися повік…

В.Симоненко

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935р. в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зростав Василь без батька, який залишив сім’ю. Мати тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся:

В мене була лиш мати

Та був іще сивий дід, -

Нікому не мовив “тату”

І вірив, що так і слід, -

так згадував майбутній поет у поезії “З дитинства”. Його дитячі враження лягли в основу багатьох поезій. І коли у вірші “Жорна” згадує, як “материнські руки тягли за ручку камінь без кінця”, то і його дитячим рукам випало молоти на жорнах борошно на хліб насущний…

Бабуся і дідусь дуже любили свого кмітливого внука. Їхню любов та турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого короткого життя. Може і не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші “Дід умер” та оповідання “Дума про діда”. Так само вірш “Баба Онися” присвячений легкій життєвій долі постової бабусі (вони з дідом Федором втратили трьох синів і всю любов до дітей перенесли до внука)

Від матері, Ганни Федорівни, та від діда Федора малий Василько брав перші уроки життя, уроки доброти, любові, невтолиму жагу знань. Дід був неписьменним, не ходив до школи, але самостійно навчився грамоти, багато читав, розповідав онукові про минуле.

Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів. “як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало”, - згадує письменник в оповіданні “Дума про діда”.