Природа і цивілізація у романі Дж. Ф. Купера ‘Піонери’

У наведених вище цитатах помітно, як Купер поєднує любов до природи із одвічним прагненням людини владарювати над тим, що її оточує. Протягом всього роману ми можемо спостерігати, як послідовно дика природа поступається місцем суспільству з його встановленими законами і порядками, а потім – славній цивілізації.Безумовно, роман “Піонери” не можна назвати історичним в повному смислі цього поняття, хоча автор і використовував деякі історичні праці під час розробки сюжету. В романі не висвітлюються конкретні факти з історії Америки, але Купер піднімає досить реальні для того часу проблеми – підкорення нових земель, успадкування земельних угідь, ставлення нового покоління до тих, хто прокладав перші стежки і засновував перші поселення у місцях, які нещодавно були дикими і неосвоєними. Цікавим є те, як Купер змальовує винищення природи очима різних персонажів. Натті, як носій так званої природної свідомості, не може зрозуміти багато речей у житті нових поселенців. Навіщо, наприклад, вони палять у вогнищах кленові дерева, із соку яких виготовляється цукор? Який сенс у знищенні тисяч голубів? Навіщо сітями витягають із озера Отсего сотні фунтів риби, тим самим спустошуючи озеро? Таке марнотратство по відношенню до природи незрозуміле для старого мисливця, що звик задовольнятися малим і в той же час вболіває за збереження незайманої природи [7, c.44]. Він у глибині душі зневажає людей, що експлуатують природу, котра забезпечує їм комфортне

Але сам він не може нічого вдіяти, тому з гіркотою говорить: “Наскільки я розумію, сила завжди права – і тут, і на старих місцях”. Саме через це Бампо йде далі на Захід, туди, де природи ще не торкалась жадібна рука людини. І тут у романі прослідковується новий аспект тієї ж теми: просування людини вглиб країни. Мисливець Натті, далекий від надбань цивілізації, фактично прокладає дорогу на Захід тим завойовникам нових земель, від яких він тікає. Його “втеча” – це скоріше бажання позбутися всього, що завдає Натті душевного болю (занепад лісів, вигнання індіанців з їх земель, смерть Чингачгука), бажання провести кінець життя в гармонії із собою та навколишнім світом. У Купера виразно проглядається думка, що прихід цивілізації на ще неосвоєні землі Америки неминучий. Благополуччя новоутворених поселень, таких, як Темплтон, і швидке багатіння їх мешканців свідчать про те, що людина у будь-якому випадку переможе. Підкорення природи і привласнення її багатств є для піонерів лише справою часу, адже все необхідне для цього – сокири, рушниці плюс бажання збагатитися – вони, безперечно, мають. Тому Натаніель весь час сумує за часами, коли він та Джон Могіканин вели життя вільних мисливців на вільних землях. Навіть у в`язниці, куди його запроторили через “незаконне” полювання на землях судді Темпла, Натті з сумом згадує колишню природу, не спотворену людьми. Він говорить про неможливість свого подальшого перебування серед “мертвої природи”: “Хіба може бути легким та безтурботним життя старої людини, яка інколи пройде цілу милю по голим рівнинам, перш ніж дістанеться тіні і сховається від палючого сонця? Ваші вирубки та ниви прогнали всіх розумних творінь; тепер замість гребель бобрів, як то було споконвіку, всюди ваші загати, - ви повернули назад ріки, ніби людині дозволено звертати зі шляху води, направлені Богом...”Однією з головних “дійових осіб” роману виступає сама природа. У Купера вона є і тлом, на якому відбуваються всі події, і своєрідним “направляючим началом”, яке керує вчинками героїв і впливає на обставини їх життя. Природа – це одвічний, таємничий та багато в чому символічний навколишній світ, і такими рисами його наділяє не лише архаїчна свідомість індіанців. Білим поселенцям також часто доводиться відчути на собі дію сил природи, сил, які ніхто не може пізнати до кінця. Попри всі намагання піонерів підкорити ліси і долини, незважаючи на їх хижацьке ставлення до дарунків природи, вона завжди допомагає людям, оскільки вони нерозривно пов`язані, і людина – частина того світу, в якому живе: “Блакитного неба майже не було видно, але де-не-де, крізь невеликі просвіти, можна було помітити, що на горизонті накопичуються маси хмаринок, наче природа зібралась з силами для того, щоб нарешті послати життєдайні потоки на благо людям”. В епізодах, де зображено блукання Елізабет лісом у пошуках Натті Бампо, природа виступає ніби “індикатором” подій, що мають статися. Вона попереджає героїв про небезпеку та застерігає їх: “Саме повітря, яким зараз дихала Елізабет, було сухе та гаряче, і в той час, коли вона звертала з проїжджої дороги, дівчина відчула якусь задуху”. Картини засухи, “лісу, що пересох від спеки”, а потім і лісової пожежі дають змогу автору передати символічний протест природи проти свавілля людей, жорстокого відстрілу тварин і птахів. Вогонь випалює ліс, тим самим завершуючи знищення одвічних дерев, розпочате поселенцями. Разом з лісом відходить у небуття і Чингачгук, який до того моменту вже втратив усе, що мав – його народ більше не існує, а він сам зберіг лише жалюгідну подобу того безстрашного воїна, яким був колись... Образ індіанця Джона є досить неоднозначним. З одного боку, його можна розглядати як символ занепаду індіанського народу, зокрема племені делаварів; старий Могіканин і сам проходить шлях цього племені - від розквіту і слави до деградації та духовного пригноблення. З іншого боку, цей образ можна тлумачити і як свідчення моральної стійкості людини, яка гідно прожила життя, не зрадивши віри своїх предків (перед смертю Чингачгук говорить про потойбічний світ у зв`язку з релігійними уявленнями індіанців). Він є останнім представником волелюбних жителів Америки, які вважали себе частиною природи, носієм ідеї добра і рівності всіх людей. “Великий Дух створив твого батька з білою шкірою, а мого – з червоною. Але серця їх він однаково забарвив червоною кров`ю... Хіба ж під шкірою не всі люди однакові? “– звертається він до Елізабет. Могіканин у романі – це людина, що не відійшла від своїх витоків, від природного стану, притаманного мешканцям лісів, тому Купер наділяє старого індіанця деякою таємничістю. Він є представником іншої культури, незрозумілої білим, тому усе в ньому сприймається як дивне: це і алегоричність мови Чингачгука, і його вбрання (пір`я, голки дикобраза, візерунки на тілі), і неодмінна індіанська холоднокровність. Перед смертю індіанець виявляє дещо надприродні риси: “Погляд Могіканина поступово втрачав вираз печалі і набував якоїсь особливої сили, схожої на одержимість пророка”. Образ Джона Могіканина зображений автором досить реалістично, оскільки в ньому зосереджені як позитивні, так і негативні риси, властиві індіанському народу в цілому. До перших ми можемо віднести сміливість, готовність до останнього відстоювати свої духовні цінності, щиросердя і відданість друзям. Але є і “темний бік” індіанської натури: постійна ненависть до пригноблювачів свого народу, бажання помсти, неприхована жорстокість до ворогів ( помираючи, Чингачгук з гордістю згадує чималу кількість вбитих ним мінгів). Перед відходом до ”Країни Справедливих” в індіанці пробуджуються природні інстинкти, прагнення справедливості і бажання повернення до славетного минулого: “ Хіба сказав коли-небудь могіканин хоч одне слово неправди? Ні! Правда жила в ньому, і нічого, крім правди , не йшло від нього. В юності своїй він був воїном, і мокасини його залишали кривавий слід. В зрілі роки він був мудрим...”. Для індіанця неможливість полювати в лісах, де майже вся дичина винищена, втрата фізичних і духовних сил є гіршою за смерть, і він в радості та спокої відходить у світ, ”де завжди гарне полювання... і де він знову зустріне своє плем`я”.Конфлікт людини та навколишнього світу особливо відчутний в епізодах, де Натті Бампо протиставляється суспільству. Якщо спочатку мешканці Темплтона вважають мисливця просто диваком, відлюдником, що ховається в лісах, то після його незаконного полювання на оленів в угіддях судді багато хто починає ставитись до Натті вороже. Хайрем Дулітл, Ричард Джонс та їх прибічники шукають найменшої нагоди, щоб посадити Натаніеля до в`язниці, а то й змусити його покинути околиці Темплтона. Навіть суддя Темпл, звичайно добрий та лояльний до всіх, карає Натті ув`язненням і штрафом. Небажання підкоритися представникам влади, що хочуть провести обшук в хатині Натті, є , з точки зору судової влади, серйозним злочином. Вину Натті не можуть пом`якшити ні його похилий вік, ні спосіб життя, ні незнання законів. В цьому і полягає найбільше протиріччя між людиною і суспільством, особистістю і законом. Суддя Темпл підтверджує цю думку, говорячи: “Закони – це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від дикого”. У “Піонерах” саме старий Бампо, Чингачгук і Олівер Едвардс представляють це “дике” суспільство, точніше, такими їх вважають оточуючі. Людині властиво заперечувати і відштовхувати те, чого вона не розуміє або те, що протирічить встановленим нормам та порядкам. Проте, чи справді ступінь цивілізованості суспільства залежить від кількості прийнятих законів? У Купера звучить думка, що закон покликаний перш за все охороняти людину, а не придушувати такі природні бажання, як бажання незалежності, свободи і захищеності. Олівер пояснює судді вчинок Натті: “Він людина проста, неосвічена, навіть темна і, можливо, із забобонами, хоча, на мою думку, його погляди на життя багато в чому правильні. Але головне – це доброта його серця... Він вірний друзям, він ніколи не покине в біді друга – не тільки людину, але навіть і собаку”. Тобто автор наголошує, що Натті, як справді природна людина, керується “законом”, що підказує його власне серце. Він підсвідомо діє так, як вважає правильним, його вчинки несуть у собі більше користі і добра, більше сприяють встановленню загальної гармонії. А закони першопоселенців, які начебто створювались на благо людини, в дійсності не виконують свого призначення. За законом, правопорушенням вважається усе, що суперечить світобаченню тієї особи (чи осіб), хто складав цей закон. Тобто у романі винуватцем, звичайно, виявляється той, хто не має змоги себе захистити - Натті Бампо. Він не такий, як усі, отже, він чужий та ворожий. Протиріччя між мисливцем і суспільством полягає в тому, що останнє складається переважно з людей, які поставили за мету підкорити природу і використати її для свого збагачення. Ці люди ніколи не зрозуміють поривань Натті, його бажання берегти природні багатства і використовувати їх раціонально. Між “природною” людиною і цивілізацією утворилась прірва, і цей конфлікт не вичерпується протестом такої особистості проти відстрілу тварин. Витоки цієї проблеми – у свідомості людей. Одні з них вважають цивілізацію загальним благом, без якого неможливо впорядкувати життя на Землі. Інші вважають її злом, яке поступово знищує все живе. Недарма у Купера герої досить чітко розділені на дві основні групи. З одного боку – суддя Темпл та інші поселенці, самовпевнені та пихаті через свободу і силу, що їм дісталися. З іншого боку – ті, кого суспільство усього позбавило - Чингачгук та Натті, які прийшли на ці землі раніше від судді і чиї права тепер обмежені законом [7, c.43]. Врешті-решт у Купера відбувається примирення двох “ворогуючих сторін”: конфлікт між Олівером та суддею стосовно спадщини виявляється псевдоконфліктом, а Натті залишає Темплтон та йде в близькі для нього дикі ліси [8, c.110]. Письменник, одначе, дає зрозуміти, що цивілізація залишила свій слід навіть у душі відлюдника Бампо. Йому насправді важко розлучатися з Елізабет та Олівером, які вже стали частиною його життя, а без одного з винаходів цивілізації – пороху – майже неможливе полювання та існування в лісі.Протягом всього роману “Піонери” Натті Бампо проходить певну духовну еволюцію, яка у деякій мірі співпадає з розвитком образу природи [8, c.109]. Якщо на початку роману герої захоплюються пейзажем, що постає навколо, то по ходу оповіді автор поетапно описує загибель лісів від сокири Кербі та жахливої пожежі. Історія Натті – це історія людини, яка тікає від цивілізації, причому чим довше відбувається освоєння лісів та їх вирубка, тим більше Натті віддаляється від людей і тим далі він іде в хащі, яких ще не торкалась людська рука. Тобто це самі люди “виселяють” мисливця з його звичного середовища існування (лісу), і життєвий простір Натті стає все меншим. Ричард Джонс підозрює мисливця у незаконному добуванні срібла на землях Темплтона, Бампо звинувачують у протиправному полюванні, - хоча кому, здавалось би, заважає старий, що доживає свій вік у лісовій хатині? Але драматичний конфлікт твору якраз і полягає в тому, що люди, які усім серцем протестують проти знищення природи і вважають себе її частиною, заважають просуванню цивілізації, а, отже, і прибічникам цілковитого підкорення навколишнього світу. “Користуйтесь, але не знищуйте!” – ці слова Бампо незрозумілі для шерифа, лісоруба, тесляра та інших поселенців, які будують ”цивілізоване суспільство”. В романі постає ще одна важлива проблема, нерозривно пов`язана з розвитком американської нації – пограбування індіанців білими. Натті сумує через долю корінних жителів Америки і похмуро говорить: “Я знаю, що білі вміють вести солодкі розмови, коли хочуть відібрати землі у індіанців”. Старий визначив два головних “способи” пограбування – забрати чи обдурити. Історія останнього з могікан – Чингачгука – представлена в творі як кінцівка трагедії, яка вже відбулася: всі делавари вимерли, землі – в руках білих. Індіанський вождь перетворився на немічного Джона ( “Ром – томагавк блідолицього”, - говорить він про свій стан).В гірких словах Джона відображена трагедія індіанського народу: білі переселенці пограбували і ( не в останню чергу за допомогою алкоголю) фізично знищили аборигенів країни. Але за романом делавари самі подарували частину своїх земель компаньйону Темпла майору Ефінгему, який колись врятував життя Чингачгуку [8, c.110]. Реальна соціальна проблема – пограбування індіанців – вирішується автором романтичним способом; Ефінгема і Чингачгука навіть ховають поряд, щоб висловити пошану і вдячність індіанцям з боку “спадкоємців” їх земель. Як уже було сказано вище, у Купера відбувається примирення двох начал – природи і цивілізації. Але можна до того ж розглядати цю проблему під дещо іншим кутом зору. Примирення цивілізації з навколишнім світом ще не означає закінчення протистояння “прогресу” і людини, яку цей прогрес пригнічує. Навіть підкоривши природу, мешканці Темплтона не зупинилися на цьому – вони хочуть викорінити будь-які прояви невдоволення з боку захисників лісу, таких, як Натті Бампо. І останньому доводиться захищати ще й свою людську гідність від духовного насилля, яке чинять “представники закону” поселення Темплтон. Вболіваючи за збереження лісових масивів, він намагається зберегти природні багатства для наступних поколінь. Купер висловлює ідею просування цивілізації таким чином, щоб врятувати хоча б якусь частину дикої природи. Але, на жаль, закони цивілізованого суспільства виявляються несумісними з природним укладом, за яким живе Бампо. Його зовсім не споживацьке ставлення до землі різко контрастує з поведінкою судді Темпла. Це підтверджують численні епізоди роману, зокрема, сцена одночасного полювання судді та Натті з Олівером на оленя. Відповідно, суддя стріляє заради “спортивного інтересу”, в той час як Натті потрібне м`ясо. Необережний вистріл Темпла, що ранить Едвардса, символізує і передвіщає наступ на природу з боку цивілізації протягом всього роману. І зовсім невипадково більшість таких епізодів мають місце на горі (відстріл голубів мешканцями Темплтона, лісова пожежа, в якій гине Чингачгук, напад представників влади на хатину Натті). На горі відбувається більшість ключових подій. Описуючи провінційні райони штату Нью-Йорк, Купер перш за все зображує вид, що відкривається з гори на Темплтон та озеро Отсего. Ця сцена ніби поєднує первісну природу і цивілізацію, передає пасторальний стан, в якому Америка знаходилась на той час. Автор дає змогу відчути цей стан через описи гір (“…arable to the tops", але в той же час "romantic and picturesque...") та долин ( "rich and cultivated", “with thriving villages...and neat and comfortable farms, with every indication of wealth about them...scattered profusely through the vales"). У Купера сили дикої природи і цивілізації врівноважені між собою, а все, створене людиною, співіснує з первісною красою дикої, гористої місцевості. Така гармонія природного та людського притаманна виключно американському континенту... Але ця непевна рівновага є результатом постійної взаємодії між дикістю і цивілізацією; щонайменший прогрес – а подальший прогрес неминучий – призведе людське суспільство до “споживацької” стадії, а природу – до загибелі [3, c.55-66]. Купер, звичайно, повністю не засуджує сили цивілізації. Найбільш явним супротивником Натті та Олівера є, як здається спочатку, суддя Темпл. Він звинувачує та ув`язнює Натті за порушення закону і спочатку заперечує права Олівера на землю. Також йому дещо бракує естетичного відчуття природи; він милується видом з гори Видіння, але його задоволення виходить з прагматичних та егоїстичних, але не естетичних міркувань. Він захоплюється “the prospect of affluence and comfort, that was expanding around him;" , і хвалиться про себе, що розвиток поселення – це "the result of his own enterprise, and, much of it, the fruits of his own industry".Але суддя відіграє в романі і позитивну роль захисника природних ресурсів, оскільки контролює прогрес цивілізації. За допомогою запровадження правил полювання і відновлення лісових масивів він намагається зберегти довкілля для наступних поколінь. Суддя Темпл “регулює” просування цивілізації таким чином, щоб сумістити її з дикою природою, намагається залишити хоча б частину первісних лісів серед зростаючого суспільства. Та, на жаль, соціальний порядок, який він впроваджує, весь час вступає у конфлікт з природними законами, за якими живе Натті Бампо. Подальший аналіз роману засвідчує, що погляди Купера не спрямовані проти цивілізації. Він розумів, що неможливо змусити всіх людей сповідувати, як Натті, бережливе ставлення до землі. Тому письменник, безумовно, розумів потребу у регулюванні земельних відносин, створенні відповідного законодавства.На мою думку, в “ Піонерах” конфлікт між природою і цивілізацією вирішується значною мірою через образи Олівера та Елізабет. Дівчина є дочкою судді Темпла, основного провісника цивілізації, але сама вона сповідує естетичні цінності представників природного начала і відчуває свою спорідненість з навколишнім світом. З іншого боку, Олівер Ефінгем у кінці роману все ж таки утверджується в цивілізованому суспільстві як землевласник і нетитулований аристократ, але в душі він залишається пов`язаним зі світом дикої природи. Примирення конфліктуючих сторін завершується, врешті-решт, одруженням Олівера та Елізабет. Проте чимало дослідників даного роману вважають проблеми дикості і цивілізації, природного і соціального законів, прогресу і збереження патріархальних цінностей остаточно не вирішеними. Наприклад, образ гори Видіння є досить неоднозначним, його можна тлумачити з різних точок зору. З одного боку, ця гора символізує той етап, на якому Америка перебувала на час написання роману, тобто етап зростання. Вершина гори – це місце, з якого відкривається величний вид, з якого можна передбачити процвітання і славне майбутнє країни. З іншого боку, гора є символом дикої природи, яку ставить під загрозу цивілізація. Тобто можна зробити висновок, що гора Видіння в романі несе подвійне смислове навантаження: поруч відбувається стрімке зростання Темплтона, але на самій горі гине Чингачгук (представник первісної спільноти), а Шкіряна Панчоха вирішує покинути майже рідні для нього місця, щоб не бачити знущання людей над природою. Роман демонструє, як суспільство, де панують споживацькі інтереси, неминуче призводить землі, на яких воно живе, до загибелі. Чингачгук помирає, а Шкіряна Панчоха покидає Темплтон з відразою до всього, пов`язаного з цивілізацією. Гора, цей символ одвічної і непохитної природи, випалена пожежею, а будь-які ознаки життя на ній знищені (хоча саме поселення рятує від пожежі гроза, що дуже вчасно почалась). Отже, ідеалом для Купера є поєднання природних багатств з надбаннями цивілізації, але цей ідеал недосяжний [4, c.94-102]. Хоча ступені розвитку суспільства змінюються, і воно проходить певну еволюцію, цивілізація описується автором як постійне явище, стрижень, на якому тримається все у романі. Натомість, існування живої природи, незайманих лісів та плодючих земель здається лише перехідним, тимчасовим етапом, який має завершитися остаточним встановленням панування людини.