Природа і цивілізація у романі Дж. Ф. Купера ‘Піонери’

Звичайно, не може не захоплювати національний колорит, яскраво виражений в творчості Купера. Історія піонерів, що несуть “цивілізацію” на дикі землі Америки, та трагічна доля корінних жителів – індіанців наштовхують на певні роздуми, осмислення того, чим насправді є цивілізація і як, зрештою, вирішиться одвічна проблема співіснування людини та природи. Крім того, відразу помітно, що у Купера природа перетворюється на одну з дійових осіб. В даному романі це не просто пейзаж, на фоні якого відбуваються всі події, а невід`ємна естетична категорія. Звичайно, на формування таких засобів зображення великою мірою вплинув романтизм. Завдяки йому в Америці були створені сприятливі передумови для позитивного ставлення до природи, а факт незалежності став причиною появи іншого головного джерела такого ставлення до навколишнього світу. Американці хотіли бути унікальними і виправдати отримання незалежності, але коротка історія країни, слабкі традиції та незначні літературно-художні досягнення явно програвали поряд з подібними цінностями Європи. Але, принаймні, американці могли вказати на одну свою неповторну рису – дику природу, що не мала аналогів у Старому Світі. Підкріпивши цю різницю романтичними ідеями про цінність природи, націоналісти почали стверджувати, що природа є не перешкодою, а справжнім скарбом для Америки. В середині ХІХ століття у підкоренні диких територій почали вбачати культурний ресурс і основу національної самоповаги. З`явилась думка, що, якщо дику природу вважати посередником, за допомогою якого виражається Боже начало, то Америка має очевидну моральну перевагу над Європою, де цивілізація наклала на все, створене Богом, відбиток штучності. За тією ж логікою, американці почали вважати, що якщо їх дика природа має такі естетичні

та надихаючі якості, то їм самим призначена художня та літературна велич.

На початку ХІХ століття стільки зусиль було витрачено на заклики до створення національного стилю, що, очевидно, на його актуальне витворення сил практично не лишилось. Одначе, поступово американська література і мистецтво почали набувати своїх відмітних рис. Романтики наділили природу цінністю, тоді як націоналісти говорили про її унікальність. Творчі натури знайшли застосування природі в поезії, прозі і живописі. Письменники-романісти, зокрема Фенімор Купер, також не залишились осторонь.

Хоча американський пейзаж і не володіє

багатьма рисами, що становлять особливу

цінність пейзажу європейського, йому

притаманні свої славні елементи, невідомі

Європі...

Найбільш відмітним і, можливо, найбільш

вражаючим американським “пейзажем”

є його дика природа.

Томас Коул, 1836Тема природи і цивілізації, розкрита в романі “Піонери”, не була чимось новим для попередників і сучасників Купера. Хоча в новоутвореному американському суспільстві подекуди все ще панувало захоплення усім європейським і набутим цивілізацією, у багатьох митців з`явилась ідея розподілу природи на створене Богом і створене людиною, ідея взаємозв`язку і протиставлення цих двох начал. Тому роман Купера з новим поглядом на проблему природного та людського, творчого та руйнівного з`явився досить вчасно. Після його виходу Купер став, так би мовити, справжнім літературним героєм країни. Дикі ліси і прерії, які письменник знав і прекрасно зображував, були невід`ємною частиною його романів. З точки зору американського захоплення природою, яке зароджувалось в той час, важливим було те, що хоча Купер і був “зацікавлений” у розповсюдженні цивілізації на захід, він не зображував природу як прикру перешкоду, яку слід перемогти й підкорити. Замість цього Купер хотів показати цінність природи як джерела краси. І найкращим тому свідоцтвом є образи роману, кожен з яких по-своєму відображує погляди автора. Натті Бампо, або Шкіряна Панчоха (Leatherstocking), став вісником романтичних віянь, що стосуються піднесеності і святості природи. Сам Натті є наочним свідоцтвом того, як довге перебування серед лісів може зробити людину доброю та моральною. В силу своєї шляхетності, він і багато індіанців були змушені відступати перед натиском білих поселенців. В “Піонерах” Натті перебирається з міста до безлюддя лісу і говорить, що міський житель не знає, “наскільки часто Божа рука помітна в даній нам природі”. Купер у своєму творі облагороджує природу і засуджує тих, хто байдужий до її естетичних цінностей. Хоча у романі описано події, що відбувалися на умовному кордоні (тобто там, де тоді не діяло майже ніяких правил, законів чи моральних норм), експлуатація природи в ньому однозначно не схвалюється. Піонери, що бездумно знищують природу та її багатства, такі як лісоруб Біллі Кербі (Billy Kirby), займають на суспільній шкалі Купера найнижчі позиції. Натті, з іншого боку, є, так би мовити, ідеальним піонером, оскільки він шанував дику природу і користувався нею з повагою. Його вустами Купер виражає засудження винищувачів природи: “От що виходить, коли у вільний край приходять люди! Кожної весни, сорок років підряд, я бачив, як пролітають тут голуби, і, поки ви не почали вирубувати ліси та розорювати поляни, ніхто не чіпав нещасних птахів”.Хоча Купер і захоплювався силою духу Натті, його власне ставлення до проблеми зіткнення природи і цивілізації було набагато суперечливішим. Його роздуми не обмежувались потягом до природи і засмученням з приводу її поступового зникнення. Купер знав, що цивілізація також має “права”, які зрештою повинні будуть запанувати навіть над законами природи. Знищення природи було трагедією, але це була вимушена трагедія, оскільки цивілізація була для Купера ще більшим благом, ніж багатства навколишнього світу. У романі відчувається жаль, що в недалекому майбутньому суспільство навряд чи матиме таких гідних представників, як Натті – Шкіряна Панчоха і навіть багато хто з індіанців. Але, з іншого боку, для Купера всі вони були ніби “напівцивілізацією”. З часом їм на зміну мали з`явитися витончені джентльмени та леді, на зразок судді Мармадьюка Темпла, Елізабет Темпл та Олівера Ефінгема. Це була еліта тогочасного суспільства, чиє розуміння краси і законів підвищило людину над звіром [6, c.38-53]. У багатьох епізодах твору Купер наголошує на тому, що навіть Натті Бампо, незважаючи на всі його чесноти, не вистачало суспільного статусу, щоб почувати себе вільно в такому оточенні. Наприклад, під час прощання Натті з Елізабет і Олівером старий мисливець говорить: “Я не знав справжнього спокою з тих пір, як твій батько з`явився тут разом з іншими переселенцями”. Він постійно намагається відокремитись від інших, за винятком Чингачгука (Chingachgook) та Олівера (Oliver Edwards). На перший погляд, це нормальне бажання людини, яка хоче усамітнитись на схилі років і спокійно дожити свої останні дні. Проте автор, весь час підкреслюючи несхожість Натті на інших піонерів, доводить нам, що мисливець почував себе незручно серед досягнень цивілізації. Він відмовляється від грошей, які пропонує йому Олівер під час прощання, і з подивом спостерігає за всім, що несуть з собою поселенці. На мою думку, Купер все ж таки схилявся на бік піонерів, які принесли в жертву частину природи заради кращого життя своїх нащадків і формування цивілізованого суспільства на щойно заселених землях. Письменник вважав, що заради такого суспільства варто було пожертвувати дикими лісами. Висновків піонерів він дійшов, не використовуючи їх аргументи і не засуджуючи природу. Для Купера це було не протиставлення добра злу, а світла – темряві. В “Піонерах” це скоріше протиставлення двох видів добра, при якому перемагає більше добро, яким для Купера була цивілізація. Також досить чітко вимальовується захоплення автора ідеєю “нової цивілізації”, яка має постати поряд із дикими лісами та преріями. В романі простежується думка, що оптимальним середовищем існування людини є поєднання природи у її первісному вигляді з усім, набутим людьми. На мою думку, в романі письменник проголошує свою точку зору на подальше майбутнє Америки. Він передбачає майбутнє, деякою мірою подібне до європейського. Для насправді гармонійного життя замало однієї цивілізації або самої дикої природи, адже людина зазвичай прагне як фізичного, так і душевного комфорту. Через образ Натті Бампо автор показав, яким насправді сильним є зв`язок людини з природою, що дає відчуття спокою та рівноваги. Отож, Купер ідеалізує існування дикого поряд з цивілізованим, що особливо помітно, коли він захоплено описує поступову забудову Темплтона гарними будинками, зведення будівлі школи та церкви, тощо. “Архітектурні проекти” Ричарда Джонса зображені дуже детально і з гумором, а вид Темплтона, що відкривається на початку роману перед читачем, зачаровує своєю красою і реалістичністю. Елізабет, яка поверталася додому з пансіону,”захоплено милувалась загальним виглядом поселення, що, наче карта, розстилався біля її ніг. Вона бачила лише мальовничу групу будинків;...зледеніле озеро, оточене схилами гір у шатах вічнозелених лісів; тіні сосен, що лягали на його білу поверхню...; темну стрічку протоки, що витікала з озера...” Навіть суддя і Олівер, для яких цей ландшафт уже був звичним, “знову і знову відчували все те ж захоплення. От і тепер юнак у захваті оглянув її [долину], перед тим, як знову опустити голову на груди, а суддя з добродушним задоволенням продовжував споглядати цю картину, що свідчила про заможне і спокійне життя, - адже саме він заснував це поселення ...”