РОСІЙСЬКА ПОЕЗІЯ

Футуризм у Росії складався із чотирьох угруповань: «Гілея», або кубофутурис-ти, — В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиць; «Асоціація егофутуристів» — І. Сєвєрянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; «Центрифуга» — С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.Обличчя російського футуризму визначали поети-кубофутуристи— найбільш радикальна й продуктивна група (назва запозичена від так званих художників-ку-бістів, що намагалися епатувати глядача, розкладаючи зображуване в найпростіші геометричні фігури — куби (звідки й назва), лінії, циліндри, прямокутники тощо. Са¬ме діяльність кубофутуристів, або «будетлян» («провісників майбутнього»), як нази¬вав їх Хлєбников, нерідко ототожнюється взагалі з футуристами в Росії. «Будетляни», як і митці групи Марінетті, оголошують війну традиції: у знаменитому маніфесті «Ляпас громадському смаку» вони вимагають «скинути Пушкіна, Достоєвського, То-лстого... з пароплава сучасності». Пориваючи з минулим, яке уявляється їм тісним («Академія та Пушкін не зрозуміліші за ієрогліфи»), кубофутуристи оголошують себе «обличчям нашого Часу». Висувають вони й «нові принципи творчості». Так, поети-кубофутуристи відкидають правопис, пунктуацію, «розхитують» синтаксис. Вони розробляють нові типи рим (фонетична рима), опрацьовують нові ритми («Ми пере¬стали шукати розміри в підручниках — кожний рух народжує новий вільний ритм по¬етові»), експериментують у галузі віршової графіки (фігурні вірші, візуальна поезія, автографічна книга). Футуристи наголошують на «словотворчості і словоноваціях» без обмежень. Одним з головних принципів футуристів було «слово як таке», або

Ремінісценція — у художньому творі відгомін якихось мотивів, образів, деталей тощо з ши¬роко відомого твору іншого автора «самовите» слово, що видозмінює реальну мову. Таким чином, створюється мова «за¬розуміла», яка, за висловом Велимира Хлєбникова, є «майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може з'єднати людей». Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX ст., у поетиці російських футуристів, зокрема відомих тео¬ретиків футуризму — Олексія Кручених та Велимира Хлєбнікова.

ОЛЕКСАНДР БЛОК (1880-1921)

Блок став для сучасників уособленням найкращих здобутків «срібного віку» ро¬сійської поезії, визнаним главою російського символізму і одним з найвизначніших представників російської поезії загалом.

Життя Блока небагате на зовнішні події. Він народився в Петербурзі, у сім'ї, що належала до кола старої російської інтелігенції (батько— професор-юрист, дід О. Бекетов — знаменитий біолог, ректор Петербурзького університету, мати, бабуся, тітки — письменниці й перекладачки). Виховувався в родині діда, закінчив гімназію (1891-1989), а потім юридичний факультет Петербурзького університету (1898-1901). Змалку почав писати вірші, а справжній поштовх до творчості відчув після знайомст¬ва влітку 1898 р. з донькою знаменитого хіміка Д. Менделєєва Любов'ю Дмитрівною. Згодом вона стане його дружиною, а її образ знайде відображення в понад 800 поезіях Блока.

Літературний дебют Блока відбувся в 1903 р. в журналі «Новий шлях», де був опублікований цикл із 10-ти віршів поета. Уже першими збірками Блок здобув над¬звичайну популярність і одразу висунувся в число провідних поетів сучасності. По¬стійно поет живе в Петербурзі, улітку найчастіше — у родовому маєтку в Шахматово. У 1909, 1911 і в 1913 рр. здійснює закордонні мандрівки (Італія, Франція, Німеччина). Улітку 1916 р. Блок був призваний у діючу армію і служив в інженерно-будівельній дружині, яка зводила фортифікаційні укріплення у прифронтовій смузі, у районі Пін¬ська. Після революції 1917 р. Блок деякий час працював у Надзвичайній слідчій комі¬сії, яка розслідувала діяльність царського уряду. Ставлення до обох російських рево¬люцій у Блока було неоднозначним. З одного боку, він симпатизував декларованим ними прагненням до демократичних перетворень, але, з іншого боку, симпатії Блока були значною мірою ідеалізовані: революцію він сприймав крізь призму своїх містич¬них теорій про загибель старого світу і народження нової ери — гуманізму, «братско-го пира труда й мира» («Скіфи»).

В останні роки життя Блок займається культурно-просвітницькою діяльністю, працює в Державній комісії у справах видання класиків, у видавництві «Всесвітня лі¬тература», у Великому драматичному театрі, у Спілці поетів. Твереза оцінка револю¬ційної дійсності, її трагічна розбіжність з уявленнями Блока про «новий світ» викли¬кають у ньому глибоку душевну депресію. У квітні 1921 р. Блок важко захворює (за¬палення серцевих клапанів, яке супроводжується психічним розладом), а 7 серпня то¬го ж року помирає. Його смерть сучасники сприйняли як кінець епохи, етапний і тра¬гічний злам культурного розвитку Росії.Поезія Блока становить вершину російського символізму. Вона значна за обся¬гом і різноманітна за тематикою та ліричним пафосом. Три книги своїх віршів (кн. 1 — «Вірші про Прекрасну Даму»', кн. 2 — «Несподівана радість»', кн. З — «Снігова ніч») сам Блок розглядає як своєрідну автобіографічну трилогію. У загальній ево¬люції власної поетичної біографії Блок відповідно виділяє три хронологічні етапи: містична «теза» (1900-1903), скептична «антитеза» (1904-1907) і «синтеза» (творчість після 1907 р., в якій центральне місце відводиться віршам про Росію).