РОСІЙСЬКА ПОЕЗІЯ
Ей нечем кричать и разговаривать.
3 образом флейти може бути співвіднесений другий важливий смисловий мотив твору. Образ флейти — це загальновживана на час Маяковського метафора поезії. Образ флейти, вживаний у цьому значенні, трапляється в цілій низці творів поетів — сучасників Маяковського. Мотивом флейти Маяковський створює образ власної по¬езії, яка мислиться ним як альтернатива традиційній абстрагованій від реального жит¬тя з його злободенними проблемами ліриці символістів і акмеїстів.
Третій мотив — декларація власних принципів поетичного мистецтва, поданих через своєрідне футуристичне бачення. У цій декларації передусім відчутна полеміка з акмеїстами. Якщо настанови акмеїстів вимагали від поета чіткості, зрозумілості, яс¬ності зображення, «обережного», так би мовити, і виваженого поводження з фарбами слова, то футуризм, з точки зору Маяковського, вводить у поезію нові принципи і прийоми зображення.
Послухайте! (1914). У вірші, побудованому як монолог ліричного героя, рито¬рично звернений до невизначеного адресата, звучать життєстверджувальні, «промете¬ївські» мотиви. Проблематику вірша найчастіше тлумачать як декларацію загальної світоглядної позиції поета. Як доказ, наводять заявлений тут елемент активної гро¬мадської позиції, мотиви заперечення зашкарублого, «беззоряного світу», величі і благородства душевних поривань людини, сила яких здатна «запалювати зірки» (не з егоїстичних міркувань, а тому, що цього потребує інша людина), мотиви бунтарства (людина тут поставлена майже на рівень Бога, його можливостей). Як одне з можли¬вих літературних джерел вірша наводять твір французького поета-символіста Франсі-са Жамма «Молитва на отримання зірки», з яким, як гадають, вірш Маяковського вступає в полеміку:
Улітку 1915 р. до Маяковського приходить, за висловом поета, «громада-любов», коли він познайомився з Лілією Юріївною Брік. Активна фаза їхніх любов¬них стосунків триватиме до середини 20-х років і знайде відображення в багатьох по¬етичних творах Маяковського: поеми «Флейта-хребет», «Люблю», «Про це», велика кількість ліричних творів, серед яких і «Лілічко! Замість листа...».«Лілічко! Замість листа...» (1916). Вірш був написаний, коли любовний роман Маяковського і Лілі Брік ще не був закінчений, але вже з цього твору постає тінь складних, драматичних взаємин між поетом та його коханою.
Пізня творчість Маяковського, під якою прийнято розуміти творчість радянсь¬кого періоду, у площині формальних пошуків та художніх здобутків у цілому не по¬ступається раннім віршам, тоді як зміст цьогочасних поезій фактично зливається із пропагандою ідеологічних гасел правлячого режиму.
Утім, ідеологія не витісняє остаточно поезію з віршів Маяковського, як і раніше, його громадянська лірика вміщує в себе елементи іноді дуже їдкої сатири — тепер пе¬реважно на бюрократизм нової чиновницької машини (п'єси «Клоп» і «Баня»); тему поета і поезії; любовну лірику (зв'язану з почуттями поета до Тетяни Яковлевої, ро¬сійської емігрантки, в яку Маяковський закохався в Парижі («Я ж навек любовью ра¬нен: еле-еле волочусь») і якій присвятив вірші «Лист товарищу Кострову з Парижа про суть кохання», «Лист Тетяні Яковлевій»).
Подальша доля Маяковського склалася трагічно. Незважаючи на свій статус пролетарського поета, членство в ЛЕФІ (Лівий Фронт Мистецтв), а потім і в найбільш радикальному літературному угрупованні РАПП (Російська асоціація пролетарських поетів), Маяковський поступово потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоля¬цію. Драматизм становища Маяковського спричинив глибоку душевну кризу, наслід¬ком якої стало самогубство. Його смерть сколихнула країну і викликала значний сус¬пільний резонанс, але впродовж п'яти наступних років ім'я поета було практично ви¬креслено з літератури. І лише в 1935 р., після відомої резолюції Сталіна «Маяков¬ський був і залишається кращим, найтачановитішим поетом нашої радянської епохи...», поет був реабілітований, а надалі й канонізований як найвизначніший із радянських поетів.
Велика заслуга Маяковського як поета полягає в тому, що він виступив як спра¬вжній реформатор поетичної мови і форм ритмічної організації російського вірша. Значимість цих новаторських перетворень може бути зіставлена з тими реформами, які свого часу здійснили в російській поезії В. Тредіаковський і М. Ломоносов у XVIII от. та М. Некрасов у XIX ст.
Основні принципи нової поетичної мови, що втілювались у його віршах, Мая¬ковський обгрунтував і теоретично — у своїх численних статтях.
Загальна настанова на прозаїзацію поетичного мовлення спричинила рефор¬мування форм її ритмічної організації. Маяковський продовжив слідом за симво¬лістами та акмеїстами впровадження в російську поезію принципів тонічного ві¬ршування, в якому ритмічною одиницею повторності виступає не стопа (як у си¬лабо-тоніці), а специфічна фразова одиниця. Якщо ритміка силабо-тонічного вір¬ша надає мові мелодійності і наспівності, то тонічний ритм, який сприяє інтона¬ційній виділеності слів у потоці мовлення, навпаки, зближує мову вірша з прозою. Для того, щоб ще більше посилити інтонаційну виділеність окремого слова Мая¬ковський будує свої вірші у формі сходинок, виносячи слова і їх групи в окремі рядки, що посилює їх смислову вагу та забезпечує розподіленість та точність смислових вражень.