РОСІЙСЬКА ПОЕЗІЯ

виженеш,

висваривши, мабуть.

У тьмяній прихожій ніяк не

влізе

зламана дрожем рука в рукав.

Вибіжу,

тіло у вулицю кину я.

Дикий,

знетямлюсь,

відчаєм посічений.

Не треба цього,

моя люба,

хороша,

попрощаємось зараз.

Все одно —

кохання моє

жорном важким

висить на тобі,

куди б не втікала.

Дозволь же востаннє криком виревти

образи болючі та гіркі мої жалі.

Як віл від праці знеможеться,

він піде,

розляжеться в холодних водах.

Крім кохання твого,