Творчість Максима Рильського

Роки Великої Вітчизняної війни відкривають новий період і в творчості Рильського.Як змінився, як безмежно виріс і змужнів поет! А він же на початку свого творчого шляху гадав, що враження від життя можуть стати предметом мистецтва тільки тоді, коли вони від¬стоялись у свідомості творця, стали предметом ліричного «споглядання». В роки 1941-1944 поезія М. Рильського йшла врівень з подіями, безпосередньо виростала з них, як пісні всіх найкращих поетів нашої країни. Вона зміцнювала в нас любов до Батьківщини, ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. [...].

В усіх творах М. Рильського цього часу чується один ос¬новний мотив: віра в перемогу людяності над звірством. [...] Україна не може загинути, не може бути стертий з лиця землі народ, що створив велику культуру, що висунув Шевченка, Франка, чудових музикантів, артистів.

[...] Особливої уваги заслуговує діяльність М. Т. Рильського як поета-перекладача. її значення належною мірою ще не досить оцінене. А проте — це новий етап у розви¬тку української мови і взагалі в розвитку української культури.

У Рильського як поета-перекладача були попередники. Після того, як покінчено було з перекладами-переспівами, що ставили собі завдання «українізувати» іномовного автора (згадаймо «Гараськові оди» Гулака-Артемовського, що неда¬леко відбігли від «Енеїди» Котляревського, пізніші перекла¬дання «Іліади» С. Руданського, «Антігони» Петра Байди-Ніщинського та ін.), над перекладами чужоземних поетів (Шекспіра, Байрона, Гете, Шіллера та ін.). працював Куліш, взявши за мету «європеїзувати українську поезію», примусити її кинути «рідну письменницьку фальш» і вирушити в широкий океан світової культури... Величезну заслугу в галузі поетичних перекладів має Іван Франко. Та він брався за переклади насам¬перед як просвітитель, прагнучи найбільшої точності і не на¬даючи першорядного значення художньому шліфуванню своїх перекладацьких праць. Це, звичайно, ніяк не зменшує їх зна¬чення для української культури, хоч і особливостями мови, і за цензурними умовами переклади Франка були малоприступні українським читачам, які жили в кордонах царської Росії. Цар¬ська цензура, як відомо, майже до 1905 року категорично забо¬роняла перекладати художню літературу на українську мову. Та й серед самих українських діячів було поширене переконан¬ня, що переклади — взагалі зайва розкіш, і ще майже наприкі¬нці XIX століття М. Костомаров радив С. Старицькому «дати Міцкевичам та Байронам спокій», бо вони не потрібні літера¬турі, що існує, як тоді висловлювались, «для хатнього вжитку». Ось чому переклад «Гамлета», зроблений М. Старицьким, зу¬стрів глузуваннями навіть дехто з українців, вигадуючи на ньо¬го безглузді пародії. Особливо скептично ставились і російські реакціонери, і українські ліберали до перекладів на українську мову російських поетів: навіщо це робити? Начебто українці не можуть читати їх у російському оригіналі?

М. Т. Рильському належить заслуга і теоретичного, і пра¬ктичного руйнування цих мало не вікових передсудів. Ще в 1938 році, працюючи над власними перекладами Пушкіна і ре¬дагуючи переклади інших авторів, він писав: «Українські пере¬клади Пушкіна — конче потрібні. Це, по-перше, спосіб наблизити пушкінську спадщину до широких мас нашого на¬роду, які думають і говорять українською мовою, отже, зна¬чить, переклади є трампліном до дальшого ознайомлення з творчістю Пушкіна в оригіналі; а по-друге, який це прекрасний спосіб вигострити свою мовну зброю, піднести українську мов¬ну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкіна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезію, літературу взагалі».

Звернімо увагу на підкреслені слова. І. Франко колись пи¬сав, що переклади сприяють зближенню і взаєморозумінню на¬родів, перекидають «золотий міст» між ними. Поруч з цим благородним завданням виховання почуття інтернаціональної солідарності Рильський висуває ще інше: переклади сприяють розвиткові української «мовної культури», отже, збагаченню літератури. У доповіді на IV міжнародному з'їзді славістів, роз¬виваючи ті ж думки, він від імені всіх радянських поетів-перекладачів категорично заявляє: «Ми вважаємо, що переклад з будь-якої мови на будь-яку мову принципово можливий — незалежно від того, на якому щаблі розвитку стоїть та чи інша мова. Звичайна річ, ідеться про творчий, а значить, не тільки вмілий, а й сміливий переклад, про той тип перекладача, який, маючи в тому чи іншому випадку обмежений словниковий за¬пас даної мови, рішуче розсуває його рамки, не відступаючи і перед словотворенням на міцній підвалині законів і особливос¬тей рідної мови, вміло використовуючи інколи заведення до рі¬дної мови іноземних слів і виразів».Поетичні переклади тим самим стають діяльністю, що її вже не можна за її характером відсувати на друге місце проти оригінальної творчості. Це не тільки змагання поета однієї на¬ціональності з поетом іншої — це також наполеглива боротьба з матеріалом рідної мови, створювання нових мовних, отже, і ідейних цінностей. Саме ці риси і характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетів — Пушкіна, Міцкевича, Некрасова, Брюсова, геніальної поеми, створеної Київською Руссю, «Слова о полісу Ігоревім», і сербських епічних пісень, французьких поетів — Буало, Корнеля, Расіна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та інших, як співавтора перекладів першої частини славетної поеми Данте і комедії Грибоедова «Лихо з розуму» і перекладача багатьох інших геніальних і таланови¬тих творів світової літератури. Непоборною справою здалось би поетам XIX століття завдання поетичного перекладу фран¬цузьких класиків XVII століття з їх математично точною і спо¬вненою абстрактних понять мовою, перифразами, метоніміями, антитезами, пишною велемовністю. Але всі ці труднощі Риль¬ський поборов. Він уміє засобами рідної мови (як треба знати її в усьому її невичерпному лексичному і стилістичному багатст¬ві!) відтворювати цих класиків, віддавати рідною мовою ущип¬ливу іронію Вольтера («Орлеанська діва»), прозору ясність пушкінського вірша, селянську говірку Некрасова, романтич¬ний пафос Ростана («Сірано де Бержерак»), різноманітну ма¬льовничість Міцкевича. Хоч би якого поета перекладав Рильський, він завжди дає високопоетичний твір, збагачуючи скарбницю української літератури.