ЮРІЙ МУШКЕТИК - ЯСА

Відтворені Ю. Мушкетиком у художній формі події та факти належать до найбільш складних і суперечливих в історичній долі українського народу. Друга половина XVII ст. характеризувалася значними зрушеннями, які охопили практично всі сфери життя українських земель — економіку, суспільно-політичні відносини та етнокультурні процеси. Більшість із них були викликані подіями визвольної війни 1648 — 1654 pp. та возз'єднанням України з Росією, в ході яких була вирішена не лише етно-політична проблема, але й досягнуті неперевершені за своєю глибиною соціальні результати (звичайно, в межах панівної феодальної суспільно-економічної формації). Переяславський акт 1654 p. закріпив сягаючу у глибину віків етнічну єднісгь братніх російського та українського народів. Водночас своєю героїчною боротьбою народні маси України (селяни, рядові козаки, трудове населення міст) завоювали ряд соціальних прерогатив, які вийшли далеко за межі тих завдань, що їх ставила в ході війни панівна верхівка: було знищено велике землеволодіння польських магнатів і шляхти та істотно послаблено феодальну залежність безпосередніх виробників від своїх власників, сталися помітні зміни в класово-становій структурі феодального суспільства, відбувався перерозподіл власницьких інтересів у сфері промислового виробництва тощо. Але це були тільки видимі ознаки соціальних здобутків визвольної війни. Не менш важливе значення мали зміни у глибинах суспільної свідомості селянсько-козацьких мас. Адже у них істотно порушився культивований віками панівним класом стереотип на корінне питання тогочасної епохи — питання землі та волі. Безпосередній виробник уперше відчув себе господарем становища, одержав можливість певною мірою вільно розпоряджатися результатами своєї важкої, виснажливої праці.

Події визвольної війни і возз'єднання України з Росією внесли значні зміни у політичний статус українських земель. У другій половині XVII ст. тут зберігалися певні особливості військово-адміністративного устрою, податкової системи, митних кордонів та ін. Законодавче ці особливості закріплювали так звані «Статті Богдана Хмельницького» від 21 березня 1654 р. та «Просительні статті» від 14 березня 1654 p., відомі в історії як «Березневі статті 1654 p.».

Проте «козацька шабля» не знищила (і не могла знищити) існуючої феодальної системи. Панівний клас — козацька старшина та українська шляхта — уже в перші повоєнні роки став на шлях наступу на соціальні здобутки трудящих. Гетьмани і генеральна старшина, а слідом за ними полковники і дрібніші старшини — обозні, судді, писарі, осавули, хорунжі, сотники — прагнули в першу чергу зміцнити матеріальні основи свого привілейованого становища — розширити і закріпити за собою земельні багатства, посісти домінуюче місце в ремісниче промисловіи сфері, торгівлі і т п Паралельно відбувався планомірнии наступ, спрямований на обмеження, а в перспективі — остаточну заборону переходів селян від одного власника до іншого Процес обмеження особистої свободи безпосередніх виробників супроводжувався зростанням різних форм феодальної ренти, численних державних повинностей і поборів

Козацька старшина України, спираючись у проведенні своєї соціальної політики на царизм, прагнула консолідуватися з панівним класом Російської держави, зайняти повноправне місце на феодальній ієрархічній драбині. В небуття йшли часи відносно демократичного козацького устрою, а феодально кріпосницькі тенденції стали визначальними в усіх сферах економічного життя і надбудовних інституцій тогочасного суспільства

У другій половині XVII ст. різко ускладнилося політичне становище українських земель. Шляхетська Польща, не відмовившись від своїх великодержавних устремлінь, почала відкриту агресію проти Російської держави. Не залишили своїх давніх намірів поневолити українські землі також султанська Туреччина і її васал — Кримське ханство. Складною і напруженою була внутрішня політична ситуація. Смерть гетьмана Б. Хмельницького (1657 р.) розв'язала руки частині козацької старшини, яка групувалася навколо колишнього генерального писаря І. Виговського, що став на шлях відкритої зради інтересів українського народу. У 1660 р Правобережна Україна знову потрапила під владу Речі Посполитої. Тут розпочалася калейдоскопічна зміна маріонеткових гетьманів та генеральної старшини. Позбавлені реальної підтримки з боку народу, вони з'являлися і зникали з політичної арени, залишаючи після себе пограбовані й спалені дотла села та міста, тисячі загублених людських життів.У відповідь на посилення соціального гніту та зрадницьку політику старшинських згрупувань по Україні прокотилася могутня хвиля народних виступів. У 1657 — 1658 рр. у полум'ї повстання, очолюваного патріотами сподвижниками Б. Хмельницького полковником М. Пушкарем і кошовим отаманом Я. Барабашом, запахкотіла Лівобережна Україна. В 1663—1665 рр. розгорнувся масовий народний рух селянсько-козацьких мас Правобережжя. Загони І. Поповича, І. Сербина І. Децика, В. Дрозденка та інших контролювали великі райони Паволоцького полку, Полісся, Київщини, Брацлавщини. У 1666 р. відбувся виступ проти старшини і царських воєвод козаків Переяславського полку. Це лише незначна частка збройних повстань і виступів, які охопили землі України в 50 — 60-х рр. XVII ст.

Таким був історичний фон, на якому розгортаються основні сюжетні лінії роману Ю Мушкетика «Яса».

Автор обмежив свою розповідь хронологічними рамками 70-х рр. XVII ст. Проте досить часто він робить екскурси у минуле (часи визвольної війни 1648— 1654 рр.) і тим самим створює цільне художнє полотно історії України в межах всієї другої половини XVII ст. В центрі уваги автора — життя Запорозької Січі, суспільно-політичний устрій, побут і звичаї козаків, їхня боротьба проти ординців та власних феодалів. Відомо, що Запорозька Січ з часу свого виникнення (XVI ст.) відігравала визначну роль в історії українського народу, вона упродовж ряду століть залишалася вогнищем і головним гальванізатором антифеодальних і визвольних рухів, могутнім щитом проти нападів татарських і турецьких завойовників. Як правильно говориться у романі, Січ не втратила свого значення і після подій визвольної війни 1648 — 1654 рр. та возз'єднання України з Росією. У другій половині XVII ст. (до 1709 р. ) вона була розташована поблизу сучасного м. Нікополя і являла собою добре укріплене місто-фортецю. Січ продовжувала залишатись своєрідним політично-адміністративним військовим та господарським центром обширних районів Запорожжя. На Січі зберігалися традиційні органи козацького самоврядування. Вищим органом влади тут вважалась загальна військова рада, у якій формально мали право брати участь усі козаки. Виконавчі функції належали спеціальному органу старшинської адміністрації, так званому кошу, очолював який отаман з найближчими помічниками — обозним, військовим писарем, суддею та осавулами.