Житття і творчість Л. М. Толстого

Читач відразу потрапляє в атмосферу сімейних суперечок і негараздів.

“Щоб твір був гарним, потрібно любити в ньому головну, основну думку,- говорив Толстой.-Так в “Анне Каренине” я люблю думку сімейну, в “Войне и мире”любив думку народну…”

Історія дворянських сімей- Облонських, Щербацьких, Кареніних, Левіних- відобразила один із переломних, трагічних періодів в історії Росії. Революційна ситуація 1859- 1861 років не завершилася революцією, але розхитала і частково зруйнувала економічні, політичні, моральні основи самодержавно-кріпосницького устрою. Період 1861- 1904 років був періодом ломки, коли старий, кріпосницький порядок руйнувався і тільки закладався новий, буржуазний порядок, коли старі форми фізичного і морального закріпаченя замінювалися новими, вдосконаленими.

Герої романа Толстого так чи інакше відчувать всю невлаштова-

ність, складність періода ломки.

Історія душі людини, складний і суперечливий світ її духовного життя- ось що перш за все цікавить Толстого. ”Думка сімейна” потребувала саме такого підходу до матеріалу, вивчення прихованих глибин людської душі. Толстой пише не тільки про те, що говорить і робить його герой, але й про те, що він в цей час думає; і не тільки про те, що він думає, але й про ті інтимні, невиго-

ворені думки, які він приховує навіть від самого себе.

Головні герої роману живуть в суспільстві, де вище від усього ставиться пристойна форма. В цьому суспільстві світськими манерами можна приховати все, що завгодно: взаємний обман, роз-

пусту, підлість, зраду. Викривлене, штучне життя створює неправильне уявлення про людей, про мир, про добро і зло. “Прості речі, що мають зміст, які говорить княгиня Мягкая, здаються в світських колах чимось дивним, не зовсім пристойним і тільки тому дотепними. А живе, відверте людське почуття тут дике, недо-

речне, воно здається напрямленим проти самих основ цього суспільства і тому суворо засуджується.

Справжнє втілення моралі “вищих кругів і порядного суспільства”- Каренін, успішний царський чиновник, за якого Анну віддали ще зовсім дівчинкою. Його звичайний, нормальний стан- бездушність і брехня, поклоніння перед формою.

Анна Кареніна- один з найчарівніших жіночих образів російської літератури. Її тверезий розум, чисте серце, доброта і правдивість притягують до неї симпатії найкращих людей в романі- сестер Щербацьких, княгині Мягкої, Левіна.

Образ Анни неповторно індивідуальний. Але є в ній виразна внутрішня схожість з пушкінською Тетяною, тургеневською Оленою Інсаровою: їх об”єднує чистота помислів, природність, велика моральна сила. Загальною для них є і трагічність долі. Причина їхньої трагедії- протиріччя між кращими прагненнями людини і антилюдським ладом життя.

Проте Толстой не даєчитачеві можливості обманути себе втішною, але не правдивоюдумкою: “Джерело зла- злі люди”. Герої Толстого не схожі на шахові фігури- білі чи чорні; вони не уособлюють тільки добро чи тільки зло. Живі люди, вони міняються, в душі їх, як виразився Пушкін, “благо змішане зі злом”

Видатний письменник гостро відчуває недоліки сучасного йому суспільного ладу. Восени 1881 року він переїжджає з см”єю в Москву і ось як передає в щоденнику свої перші враження: “Сморід, каміння, розкіш, злидні. Розпуста. Зібралися злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддей, щоб оберігати свою оргію і бенкетують”.Пристрасне викриття існуючого ладу поєднувалося у великого письменника з проповіддю всепрощення, непротивлення злу насильством. Зі злом, на його думку, потрібно боротися не революційним шляхом, не мірами насильства, а іншими засобами.

Головне з них- моральне самовдосконалення кожної людини. Завдання людини в житті- спасти свою душу, стверджує Толстой; щоб спасти свою душу, треба жити по-божому, треба відректися від усіх благ у житті, трудитися, скорятися, терпіти і бути милосердним.