Друїдизм як ключовий принцип художньо-філософської концепції творчості М.С.Гумільова

У світлі можливості поєднання простору і часу по-новому бачиться і зацікавленість поета Африкою. На думку окультистів, чорний континент є безпосереднім попередником теперішньої цивілізації, зберігає попередні і має початки майбутніх (1, 12).Оскільки М.С.Гумільов відносив себе до воїнів, то в його творах переважають вчинки та переживання воїна, зокрема конкістадора. Проте в його книгах ми знайдемо і клерка, і купця, і парій. Очевидно прагнення поета відчути себе представником інших каст. І це не випадково, вони ж мають об’єднатися. Правомірно буде відзначити, що риси всіх каст притаманні кожній людині. Рух каст – це деякою мірою рух різних сторін людської душі, шлях до Храму у серці кожної людини. Не даремно в творах поета так часто йдеться саме про душу. Але досконалість однієї окремо взятої душі не прийнятна для М.С.Гумільова, не відповідає величі його задуму: відновленню Знання, побудові Храму Слова. Це справа кожного, кожен має вкласти в Храм своє Слово. Звідси, перевага епосу над лірикою, адже й слово – це справа, дія.

Акмеїзм повинен був об’єднати всіх тих, хто мріяв про світ, що належав би поетам. Бурхлива епоха, в яку жив М.С.Гумільов, корінні зміни в усіх сферах життя, рух, характерний для кінця ХІХ та початку ХХ століття, дозволили поету повірити у власну оригінальну, масштабну теорію нового людського буття. Як і всі подібні теорії, вона була утопією. Але М.С.Гумільов зберіг вірність своїй концепції до кінця життя. В останньому циклі віршів “Вогнений стовп”, у “Пам’яті” читаємо:

Я – угрюмый и упрямый зодчий

Храма, восстающего во мгле... [2, 289]

Хоча вже не бачимо колишньої радості, захоплення від “созидания”. Напевно, поет усвідомлював нездійсненність своєї мрії. Зізнання у цьому і в рядках, що не ввійшли в останній варіант “Пам’яті”:

Каждое мной сказанное слово –

Это молот, бьющий в груди гор,

Злящийся, что время не готово

И пространство медлит до сих пор [2, 537].

Дійсно, ні час, ні простір не з’єдналися, Храм не побудовано. З обличчям похмурим та втомленим з’являється нам Гумільов-реаліст, зберігаючий вірність романтичній мрії про відродження друїдів – жерців- поетів, мудреців, які будуть керувати світом.

Таким чином, звернення М.С.Гумільова до низки провідних літературних, релігійних, філософських ідей не лише данина часу, у який він жив. Усі вони, незважаючи на різнорідність їх походження, підпорядковані єдиній меті – встановленню у майбутньому влади друїдів, жерців-поетів, іншими словами, встановленню поетократії. Саме під прапором друїдизму М.С.Гумільов проходить свій шлях і в літературі, і в житті як воїн, представник однієї з каст.

Художньо-філософська основа творчості М.С.Гумільова підпорядкована ідеї шляху до Храму Слова, Дому друїдів, де час і простір неподільні. З огляду на цей факт творчість письменника є своєрідним щоденником подорожнього, у якому – його вчинки, спогади, думки, почуття, враження. Тому варто розглянути твори М.С.Гумільова з точки зору літератури імпресіонізму та потоку свідомості.

Література

1.Богомолов Н.А. Читатель книг // Гумилёв Н.С. Сочинения. В 3 тт. –Т. 1. – М.: Худож. лит., 1991. – 590 с.

2.Гумилёв Н.С. Сочинения. В 3 тт. – Т.1. – М.: Худож. лит., 1991. – 590 с.

3.Зобнин Ю.В. Странник духа: О судьбе и творчестве Н.С.Гумилёва // Гумилёв Н.С.: pro et contra: Личность и творчество Н.Гумилёва в оценке русских мыслителей и исследователей. – СПб.: РХГИ, 1995. – 672 с.