Друїдизм як ключовий принцип художньо-філософської концепції творчості М.С.Гумільова

3)завдання каст – повернення у Дім, відродження друїдів, відбудова Храму Слова, з’єднання у ньому простору і часу;

4)напевно, М.С.Гумільов вважав, що все людство підлягає розподілу на ці чотири касти, звідси, кожна людина причетна справі воскресіння Храму Слова, вона або наближує, або віддаляє сокровенний момент.

Оскільки вчення друїдів не збереглося, відновити його повністю було неможливо, а деякі моменти, наприклад жертвоприношення, взагалі не прийнятні, М.С.Гумільов намагався доповнити його ідеями з інших учень, і це йому вдалося. Принципи різних систем природно об’єдналися під прапором друїдизму та майбутньої поетократії. Звісно, тут далися взнаки настрої епохи декадансу, але те, що поет вибрав для своєї концепції, пройшло суворий відбір. Спробуємо це довести.Найважливіше при відновленні будь-якого явища – це першоджерело, у даному випадку самі друїди. Оскільки вони – духи, то спілкуватися з ними можна лише за допомогою спіритичних сеансів. І ми знаходимо свідчення про те, що М.С.Гумільов захоплювався окультизмом та спіритуалізмом. Звідси також – і вплив майстрів, адептів магії – романтиків та символістів, який поет не приховував і навіть якось радісно зізнавався у цьому.

Знаємо, що Знання друїдів вкладено у Слово, з яким був пов’язаний цілий ритуал. Довго шукати вчення, де до Слова ставляться з подібною повагою, не треба. Це – християнство. Саме тут Слово, Логос – найвище з усього, воно – перший акт творення, воно – сам Бог. У віршах М.С.Гумільова знаходимо багато згадок саме про християнського Бога, образи Христа, Богоматері та інші, а також ремінісценції та алюзії з Біблії [3, 31-34].

Оскільки друїди – наймудріші, це есенція людства, іншими словами – надлюди. Теорія Ф.Ніцше про надлюдину та таке вчення, як буддизм, вчення про людину, яка досягла досконалості і пізнала Істину, не могли не привернути увагу письменника. Але надлюдина М.С.Гумільова далека і від “білявої бестії” Ф.Ніцше, і від самодостатності Будди. Проте поєднує їх найголовніше, без чого вони ніколи не завершили б свій шлях, те, що проголосив найважливішим і А.Шопенгауер,– сила, воля, мрія. Саме це властиве і конкістадору М.С.Гумільова.

Зацікавленість поета Сходом пояснюється тим, що тут з давніх-давен по-особливому ставилися до мудреців, їх обожнювали. Зокрема, це характерно для Китаю. Друїди як наймудріші також варті такої великої шани. Та й тисячолітня мудрість Китаю склала б значну частину новоствореного Знання. Письменник звертається до китайської поезії, де кожен вірш – свідчення мудрості. Спроба осягнути культуру країни через її поезію цілком закономірна для поета. І ми читаємо “Фарфоровий павільйон” [2, 227-235], де передається світогляд людини зі Сходу, розкривається мудрість земного життя.

У майбутньому, коли буде відновлено Знання, необхідно зберігати його краще, щоб знову не втратити. Для цього потрібна чітка, сувора система охорони Великої Таємниці. Таку надійну охорону М.С.Гумільов побачив у масонстві. Свідчення тому знаходимо і в творах письменника – “Поема початку” [2, 428-434], і в дослідників [2, 569; 3, 36].

Без друїдизму М.С.Гумільов не прийшов би й до акмеїзму. Адже лише з відбудовою Храму Слова прийде справжній розквіт поезії, життя, буття. Те, що поет проголосив акмеїзм ще до відродження друїдів, повинно було стати закликом (бойовим закликом, адже Гумільов – воїн) до об’єднання каст, до завершального етапу дороги до Дому. Звідси, наповненість поезії М.С.Гумільова рухом в усіх сферах, від далеких зірок до надр Землі. У цьому дослідники вбачають вплив ідеї божественності руху Геракліта, у якого рух – загальний закон [3, 14]. Але в М.С.Гумільова рух – скоріше, усвідомлена необхідність, а це сильніше за встановлений кимось Логос.

Багатобарвність, картинність, екзотичність творів письменника – це ніби пошук того ідеалу Краси, чиїм канонам повинен відповідати майбутній Храм. У поєднанні із зверненням до різноманітних епох та культур цей пошук, імовірно, спричинений спогадами про колишній Дім друїдів. Як Платон стверджував, що реальність є відображенням світу ідей, що джерелом істинного знання є спогади безсмертної душі людини про світ ідей, який вона споглядала до вселення у смертне тіло, так і все розмаїття образів, часів, країн у творах М.С.Гумільова є спогадами про Храм, у якому простір і час були неподільні. Це дає нам уявлення про Дім як про Перехрестя світів. У цьому, без сумніву, проявився вплив учення І.Канта, який стверджував, що осягнути таємне знання можна лише тоді, коли вийдеш за “час” і “простір” [3, 41-42]. Повністю відкинути ці категорії людська фантазія не здатна, а ось об’єднати – може. І можливість цього захопила М.С.Гумільова. Це необхідно враховувати при аналізі образної системи. Мимоволі хочеться порівняти Дім із кіностудією, де так само можна одночасно побачити і неандертальця, і машину часу, де сходяться час і простір. А фільтруюча робота пам’яті Тих, Хто іде до Дому, нагадує роботу монтажиста, який вирізує непотрібні кадри, залишаючи найкращі. До речі, поява кінематографа відкрила багато можливостей літературі початку ХХ століття, не виключено, що і М.С.Гумільов відчув на собі його вплив.