М.ТРУБЛАЇНІ
Поховались і люди. Ген, у темноті, бовваніють їхні яранги — присипані снігом намети із нерп'ячих шкур. Тепер не час для по¬лювання. Люди живуть запасами, що їх створили заздалегідь, по¬люючи на моржів і тюленів.
Важко прожити людині на Півночі. Тріскучі морози зму¬шують щільніше кутатися в хутра. Люті хуртовини, гнані ураган¬ними вітрами, загрожують позносити житла. Голодні звірі підхо¬дять близько до осель. Тут усюди небезпека, всюди загроза життю...
Та коли є тільки це... Мов чорна полярна ніч, нависає над людьми інший, духовний морок — темрява забобонів, сліпої віри в злих і добрих духів, напівдикунські звичаї. Людською темнотою користуються різні ошуканці та пройдисвіти — шамани, знахарі й інші дармоїди. Люди не вміють лікувати хвороби, не знають, що таке книжки, радіо, газети... Щиросердні й чесні, вони нерідко стають жертвами власної довірливості, і тоді розігруються драми, як, скажімо, та, що мало не скінчилася трагічно для однієї чукотської родини.
А ось інше оповідання.
На далекому острівці серед крижаного моря живуть ескімоси. Вони теж у тенетах забобонів, і там верховодить шаман... Дівчина Мамаюк, щоб урятувати від голодної смерті своїх батьків, заби¬ває рожеву чайку. Цим вона порушує давній звичай острова і на¬кликає на себе прокляття шамана. Він вимагає прогнати Мамаюк з острова, водночас наказуючи їй задушити свого брата Овайюака, ще недавно найкращого мисливця на острові. Оввйюак осліп і те¬пер нездатний себе прогодувати.
Мамаюк у розпачі. На допомогу їй приходить Анка, героїня оповідання «Малий посланець». Вона вивозить Мамаюк з острова, а потім повертається. З нею прибувають «люди з червоними зірка¬ми», і на глухому острівці змінюється життя. Тепер шаман безси¬лий що-небудь вдіяти. Так закінчується оповідання «Крила роже¬вої чайки».Твори Миколи Трублаїні «Малий посланець», «Вовки гонять¬ся за оленями», «З півночі мчав ураган», «Волохан», «Лови білого ведмедя», «Берег невідомого острова», «Крила рожевої чайки» та інші давно стали хрестоматійними. Автор не просто описав у них екзотику далеких північних країв. Там змальовано людей, які по-різному ставляться до життя, добрих і лихих, мислячих і задур¬манених дідівськими забобонами. Справжній і глибокий художник, письменник уміло й тонко показує, як у нових умовах змі¬нюються їхні погляди, сприйняття природи, розуміння свого місця в людському колективі, як почуття людяності і благородства до¬помагають переборювати усе старе й віджиле.
В оповіданнях Миколи Трублаїні, крім захоплюючих сюжетів, багато пізнавального, того, що могло схопити тільки гостре й до¬питливе око письменника, людини вразливої і спостережливої. В Трублаїні романтик поєднується зі строгим реалістом, котрий прагнув максимально точно змалювати те, що бачив і чув. Він не терпів фальші, надуманості, вигадки. Своїх героїв малював з нату¬ри, відбираючи тільки найхарактерніше, те, що відрізняло їх від інших. Так само добирав ситуації. Тому оповідання про Північ вражають нас життєвою переконливістю.
Герої північних оповідань — постаті дуже колоритні. Тут діють дорослі й діти — морські мисливці, капітани, боцмани, ко¬чегари, юнги, вчені-метеорологи, гідрологи, їхня праця здебільшо¬го тяжка, пов'язана з багатьма небезпеками, праця, що вимагає і сили волі, і мужності, і винахідливості. Однак люди не схиляю¬ться перед труднощами. Вони пишаються своєю працею, тим, що на їхню долю випала честь підкорювати Арктику. Вони не лише полюють на морського звіра, здобувають цінні хутра, шкури, нерп'ячий жир, моржеві ікла, а й хочуть прислужитися науці. Так, в оповіданні «Погонич блакитного кита» зоолог Офіура та ка¬пітан корабля Муль докладають зусиль, щоб спіймати й навчити живого кита. Мріє приручити білого ведмедя, зробити його свій¬ською твариною мисливець Попадай («Лови білого ведмедя»).
Людям часто доводиться боротись із стихією, та, як правило, в цій боротьбі вони виходять переможцями. Ніщо не може здола¬ти людину, якщо вона хоробра, вольова, цілеспрямована. Тоді лю¬дина сильніша за природу, сильніша навіть за саму смерть...
М. Трублаїні закликає юного читача: «Будь хоробрим, витри¬валим. Це потрібно для Батьківщини, для тебе самого. Учись у мужніх, кмітливих, стійких, наслідуй їх. Вони допоможуть тобі стати справжнім громадянином, покорителем суворої Арк¬тики».
Мужність і героїзм проявляють не тільки дорослі, а й діти. Такими є, скажімо, підлітки в оповіданні «Хатина на кризі» — українець Володя Велетень, якут Оротук, чукча Темар, які на гідросанях доїхали до Північного полюса. По дорозі хлопці зазнали багато пригод, побували в таборі зимівників, а коли повернулись додому, дали слово присвятити себе освоєнню радянської Півночі. Оповідання символізує дружбу народів нашої країни.