М.ТРУБЛАЇНІ
Народився Микола Петрович Трублаєвський, який ввійшов у літературу під псевдонімом Микола Трублаїні, 25 квітня 1907 року на Вінниччині.
Село Вільшанка загубилося серед мальовничих подільських степів, їх чарівність нікого не може зали¬шити байдужим, тим паче, якщо людина не глуха до краси, а душа її, бентежна і вразлива, сповнена ви¬соких поривань.
Справді-бо, як багато можна для себе відкрити навіть серед, здавалося б, звичайного й буденного! Тре¬ба тільки трохи докласти зусиль та напружити уяву — і вже обриси хмар на видноколі здаються розвихре¬ними вітрилами каравел, іскриста роса в лузі мерех¬тить закличними зорями космічних далей, а голос степового вітру звучить найчарівнішою музикою.
І малий Миколка, майбутній письменник і мандрів¬ник, жадібно вбирає в себе цю неповторну красу землі, її материнську ласкавість.
Дитинство Трублаїні припало на похмурі дорево¬люційні літа. Важко тоді жилося трудовій людині. От і Миколин батько, простий лісоруб, працював не докладаючи рук, та це не рятувало сім'ї від нужди.
Коли Микола підріс, його, незважаючи на злидні, все ж віддали в науку до Немирівської гімназії.
Змалку допитливий, він любить слухати казки, ці¬каві бувальщини. Рано навчившись читати, допізна засиджується над книжками. Особливо любить ті, в яких розповідається про подвиги та далекі мандри...
Безперечно, що прочитане спонукав нас до дерзань, та кожного насамперед навчав й виховує великий учитель — життя, час, люди, з якими спілкуємось.
Миколі не минуло й десяти, а він уже бачив, чув і пережив немало гіркого. З фронтів першої світової війни до своїх убогих осель верталися його скалічені земляки. Нужда, злигодні. Миколин батько, гнаний голодом, з надією заробити копійчину подався на лісорозробки в Сибір...
Потім над подільськими селами пролунав благо¬вісний грім Великого Жовтня. Чулим серцем вбирав хлопець розкотистий голос революції. Звичайно ж, йому хочеться швидше підрости, щоб бути разом із тими, хто перебудовує світ. У 1920 році, коли Миколі щойно виповнилося тринадцять, він залишив школу і, приставши до загону, разом з червоноармійцями вирушив на громадянську війну.
...Можливо, так проходила б одна з чергових читацьких зу¬стрічей Миколи Петровича Трублаїні, коли він був сьогодні з нами. На жаль, письменника нема серед живих. 4 жовтня 1941 року осколок фашистської бомби смертельно поранив Мико¬лу Петровича, який добровільно пішов на фронт захищати від гітлерівських орд рідну землю.
То були суворі й грізні дні. Ворог шалено рвався на схід. На просторах Таврії, де перебував у той час Трублаїні, точилися жорстокі криваві бої. Наші війська змушені були тимчасово від¬ступати. Трублаїні помер у поїзді, який віз поранених до Ростова. Письменника поховали в степу, невідомо біля якої станції.
Лишилися книжки, які він написав для малих і трохи стар¬ших читачів. Вони й досі користуються любов'ю в дітей та юна¬цтва — глибоко людяні, немовби опромінені внутрішнім душев¬ним вогнем. Оповідання й повісті, наснажені високими помислами, вірою в завтрашній день, пройняті романтикою пошуків, бажанням творити прекрасне на землі, завжди і в усьому бути пе¬редовим.
Ім'я Миколи Петровича Трублаїні стоїть поряд з іменами кра¬щих українських радянських письменників, які створювали літе¬ратуру для дітей у двадцяті — тридцяті роки.
Навряд чи думав Микола Трублаєвський, меткий чорноокий хлопчина, що стане колись відомим письменником. Він народився. 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці на Поділлі. Батько його пра¬цював у лісному відомстві, мати — сільська вчителька. У Вільшан¬ці минуло дитинство і перші юнацькі роки Миколи. Був він, як усі. Хіба тільки жадоба до літератури змалку виділяла його серед однолітків та ще бажання самому писати. І він пробує свої сили — пише до місцевої газети «Червоний край» невеликі статті, кореспонденції. Його, як і інших запальних, допитливих юнаків, гостро цікавило все, що відбувалось на той час у селі.