М.ТРУБЛАЇНІ
А воно жило напруженим життям. Хоч закінчилася грома¬дянська війна, боротьба за утвердження Радянської влади трива¬ла. Ще треба було покінчити з білогвардійськими та петлюрів¬ськими недобитками, непманами, куркулями. Село прозрівало від вікової темряви. Нове нестримно пробивало собі дорогу вперед.
Микола бачив зміни, які відбувалися в його рідній Вільшан¬ці, і всією душею прагнув зміцнювати нове життя. Юнак першим у Вільшанці вступив до комсомолу, став організатором комсомоль¬ського осередку. Незабаром організував у селі хату-читальню і довгий час працював її завідувачем.
Кореспондентські дописи Трублаєвського привертають увагу громадськості. Його статті друкує навіть республіканська газета «Вісті». Микола не тільки проявив у них свій талант нарисовця, вміння художньо змалювати обстановку подільського села, але й показати паростки нового, зазирнути в завтрашній день радянської дійсності. Ця якість згодом ще більше виявилась у його повістях.На початку 1925 року Миколу Трублаєвського відрядили на курси журналістики при ЦК КП(б)У в Харкові, що був на той час столицею Радянської “України”. Бурхливе життя кореспондента за¬хопило юнака. Він учився і водночас працював позаштатне в хар¬ківських газетах. Щодня мандрував трамваями по місту, вишу¬куючи цікавий матеріал для першої харківської вечірки — газети “Вечірнє радіо”. Можливо, ті міські мандри і пробудили в ньому бажання сягнути ширших обріїв, вирушити в далекі подорожі просторами рідної Батьківщини. Енергійний і допитливий, він прагнув усе збагнути, все побачити на власні очі.
І ось перша дальня подорож, в яку вирушив Микола Труб¬лаєвський уже як штатний кореспондент республіканської газети «Вісті».— двомісячна поїздка на Далекий Схід. Це було взимку 1927 року. Подорож справила на молодого журналіста незабутнє враження. Про поїздку до Владивостока, зустрічі з цікавими людь¬ми він написав і видрукував у «Вістях» кілька великих нарисів. Підписав їх псевдонімом Трублаїні.
Тим часом мрія про нові подорожі не згасала, а навпаки — розпалювалась усе більше. Скоро йому поталанило: Микола по¬трапив на криголам «Ф. Літке», який ішов від Севастополя до Владивостока через Суецїкий канал, а звідти мав вирушити в по¬лярний рейс до острова Врангеля. Наполегливість, з якою М. Труб¬лаїні домігся права взяти участь у цьому плаванні, гідна подиву. Його не лякали труднощі тривалої мандрівки, нелегка праця паровичного днювального, яким він влаштувався на криголамі.
Нариси про подорож Трублаїні надсилав ще по дорозі з Сева¬стополя до Владивостока. То були розділи майбутньої книги “До Арктики через тропіки”, їх друкував окремими подачами харків¬ський журнал «Молодняк».
У книжках Трублаїні вражає особлива піднесеність, любов і повага, з якою він ставився до підкорювачів морської стихії. Люди натхненні й благородні, палкі патріоти соціалістичної Бать¬ківщини, до кінця віддані своїй справі — такими постають моря¬ки, звіробої, полярники, вчені зі сторінок нарисів Миколи Трублаїні.
На Півночі письменник близько познайомився з життям, по¬бутом, звичаями місцевих народів — чукчів, ескімосів, якутів, ненців. У нього прокинулось нестримне бажання розповісти про них широкому читачеві. І розповісти не в формі документального
нарису, а засобами художнього слова, лаконічно й по можливості виразніше. Він розраховував передусім на малих читачів, які най¬менше знали про Північ та її мешканців.
Микола Трублаїні пише ряд оповідань. У них з особливою силою проявився талант письменника.
Перед юним читачем постають дивовижні й незвичні картини життя найпівнічніших радянських народів.
...Холодне, скуте багатометровим шаром криги Чукотське море. Десь далеко мовби стріляють з гармат. То лускають веле¬тенські крижини, гнані вітром і морською течією. Над берегом і морем надовго зависла полярна ніч. Чорну темінь лише вряди-годи пробиває химерне полярне сяйво, що фантастичними стовпа¬ми спалахує у високості, відсвічуючи різнокольоровими іскрами на снігу.
Все живе поховалося. Тільки білий ведмідь коли-не-коли навідається до берега, шукаючи поживу.