Символіка в романі О. Гончара “Собор”
•Душать людей дими;
•Обливається сльозами зневажена, прописана Єлька;
•Спекулює на деструктивних ідеях держави комсомольський висуванець, батькопроданець В. Лобода.Аналізуючи минуле і сучасне, герої “Собору” переконуються: на шляху до свободи людина завжди стикалася з руйнівництвом, геростатством, анархізмом, які призводили до загибелі племен, нарадів, нищення найцінніших витворів людського розуму й натхнення. Але все ж таки найвищою на всі віки залишилась любов людська. Чи вона є вершиною свободи? Автор показує, що коли любові немає, то можна зневажити навіть найчистішу в своїх почуттях Єльку, а висуванець Лобода спустить з рук навіть рідного батька.
Гуманістична концепція у романі будується на гідному людині прагненні удосконалювати свій дух увічнювати у праці. Цю думку висловлює у “Соборі” студент Микола Баглай у цікавій суперечці з “технократом” Геннадієм, усвідомлюючи, що людина була великою у праці.
Творчість – найблагородніший і найутаємниченіший спосіб реалізації людиною своїх здібностей, духовних можливостей і прагнень виправдати своє буття на землі. Унікальний витвір національного генія – старовинний козацький собор не лише реальна серцевина своєрідного виру суперечок і поглядів на історію свого народу, на принципі подальшого буття нації в часі, загальнолюдському культурному розвитку, а й художній символ, ідеал духовності, гармонії мистецької довершеності і краси.
“Невже ти не почуваєш, що в отому гроні соборних бань живе горда, нев‘януча душа цього степу? – запитує Микола у Генадія.
Живе його мрія, задума, дух народу, його естетичний ідеал”.
Творці цієї німої музики округлих, гармонійно поєднаних бань, динамічно наростаючих ярусів та ідеальних ліній увібрали колективну свідомість народу, його поривання до краси, розуміння, відчуття прекрасного і вже цим передали себе в майбутнє, сподіваючись, що в пам‘яті прийдешніх поколінь ця естафета великої поезії не загубиться. Навпаки, буде прийнята з вдячністю, естетично осмислена і залишиться для майбутнього. Тільки так будуються собори в людських душах, тільки з думою про вічне необхідно творити сьогоднішній день. Із соборів людських душ виростає соборність націй.
У романі є кілька образних явищ, що виростають до рівня символу: козацький собор, урочище Скарбне, монумент Титан, але найважливіше є лободизм.
Він бив у саму точку існуючої диктатури, бо поєднував властиві йому службове висуванство, владолюбство, посягання на свободу людську.
Небезпечний Лобода не тільки як суспільна істота, скільки небезпечна своїм батькопроданством, яке виражає людську його якість. Створене за аналогією христопроданства, це образне означення набуло в романі історичних глибин, змушувало згадувати часи, коли вузькокласові інтереси розводили по різні боки наприклад, батька і сина, брата з братом, рід з родом, тобто вело до руйнування основ життя.
А резерви світової цивілізації немислимі без активної участі кожної нації, кожного народу. Вільно, розкуто творити соборність може тільки вільний народ. Тому автор “Собору” захищає ідеали національної духовності, національну гідність рідного народу, внутрішню свободу кожної людини як прагнення до життя.
О. Гончар – поборник духовної діяльності, яка синтезує волю народу для збереження соборності душ, гуманістичної святості людських душ, гуманістичної святості і моральної чистоти національних ідеалів, гармонійно поєднаних з загальнолюдськими ідеалами. Та письменник усвідомлює, що досягнення синтетичного образу – уявлення діяльної духовності неможливе без аналізу складної, заснованої на політичній демагогії та ідеологічній спекуляції “правильними тезами” системи зла. Зло протиприродне, бо воно деструктивне, за ним нема культури, традицій, прагнення гармонії, удосконалення внутрішнього світу людини.
Дві сили – дух руйнівний, який уособлює анархіст Махно і його “сини всесвітньої волі”, і дух творящий, будівничий в особі охоронця дивовижного витвору козацьких архітекторів, історика – Яворницького – звів пам‘ятник у полемічному двобої.