Зародження фемінізму в українській літературі на тлі західноєвропейських традицій

Поширення в українській літературі кін. ХІХ  поч. ХХ ст. феміністичних ідей, викликало неоднорідну реакцію з боку чоловічо-літературної еліти того часу. “Офіційне” ставлення було досить толерантним, а “жіночі проблеми” знайшли своє відображення у творах І.Франка (“Сойчине крило”, “Зів’яле листя”) та М.Павлика (“Ребенщукова Тетяна”). Проте приязнь, сприяння друкові, популяризація жіночих творів та ідей були відносними. Промовистим прикладом цього стали міркування, висловлені В.Стефаником у листі до Л.Бачинського з приводу активізації в Галичині жіночого руху та діяльності Н.Кобринської: “Я дуже скептично відношуся до образовання галицьких жінок … Кобринська, наприклад, є талановита, та образовання в неї нема. Stuart Mill, кілька книжок інших за еманципацію і з економії  то ціле джерело, з котрого черпає,  і є нудна” [12, 351].

У свою чергу І.Франко, друкуючи в Літературно-науковому віснику оповідання Н. Кобринської “Ідеї”, дозволяє собі редагування тих частин твору, де висловлено основні ідейно-феміністичні авторські настанови [13, 352].

Втім, про скептичне ставлення до жіночих студій в кін. ХІХ  поч. ХХ ст. зізнається і С.Єфремов, аналізуючи літературно-мистецьке життя того часу. Дослідник свідчить, що “градом пересудів, глузу¬вання, наклепу стріли філістери змагання жінки до людських ідеалів…” і таких прикладів можна навести багато. Саме з цієї причини, як зауважує Соломія Павличко, “Леся Українка … не довіряє запевненням галицьких поступовців про співчуття до жіночого питання” [9, 75].

Така реакція зі сторони представників літературної еліти того часу є нічим іншим, як всього-навсього свідченням елементарного страху маскулінної культури перед “новими”, сильними жінками, які на повний голос почали говорити про свої проблеми, потреби та бажання. Пізніше ігнорування жіночої активності посилювалося, і вже на початку 20-х р. ХХ ст. усі жіночі питання і проблеми в нас були остаточно “вирішені”, аж до сьогодення.

І лише зараз (як не дивно, знову на межі тисячоліть), у кінці ХХ ст., переосмислюючи та відтворюючи події літературно-мистецького життя кін. ХІХ  поч. ХХ ст., можемо із впевненістю говорити про те, що однією із найколоритніших барв українського модернізму того часу був саме жіночий літературно-феміністичний дискурс, який у багатьох аспектах випереджав західноєвропейські феміністичні теорії.

Література

1. ЄФремов С. Історія українського письменства.  К.: Femina, 1995.

2. Агеєва В. Поетеса зламу століть.  К.: Либідь, 1999.3. Юлина Н.С. Проблемы женщин: философские аспекты. (Феминистическая мысль в США) // Вопросы философии.  1988.  № 5.  С.137-144.

4. Бовуар С. Друга стать: У2-х т.  К.: Основи, 1994.

5. Кравченко У. Н. Кобринська (До 10-річчя з дня смерті Н.Кобринської) // Слово і час.  1990.  № 3.  С. 21-27.

6. Кріль К.А. Неопублікована стаття ак. М. С. Возняка. // Українське літературознавство.  1970.  Вип. 10, Львів.  С.109-112.

7. Рудницька М. Українська дійсність і завдання жінки. // Рудницька М. Статті. Листи. Документи.– К., 1998.  С. 195-196.

8. Українка Леся. Зібр. творів: У 4 т.  К.: Дніпро.  Т. 4.  1982.  С. 154-177.

9. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі.  К.: Либідь, 1999.

10. Українка Леся. Зібр. творів: У12 т.  К., Дніпро.  Т. 12. 1979.

11. Кобилянська О. Твори: В 5 т. К.: Дніпро.  1963.  Т. 5.

12. Стефаник В. Лист до Л. В. Бачинського, 14 травня 1896 р. // Стефаник В. Твори.  К.: Дніпро.  1976.