Книжна лексика в ліриці Є.Маланюка

Вже сім століть ця епопея.

По кам’янистих ташниках

Та по рибальських балаклеях

Рвучкий мутиться Кагарлик

І сонно котиться Синюха, –

Та той же зойк, та той же

крик...

Слово ямб “в старогрецькій поезії – поетичний твір, за характером близький до сатири [9] – включається в розгорнуту метафору. Винесене в ударну позицію рими, воно утворює єдине ціле з іншим культурологічним терміном дифірамб і виражає один із домінантних мотивів лірики Є. Маланюка – волелюбний заклик до змагань, пафос непримиренності. Образ ускладнюється парадоксальними змістами: дифірамб, виголошений потужною зброєю, втілює нехарактериний для слова зміст погрози, виклику і тому звучить насмішкувато, іронічно:

І коли доба метальним словом

Збудить в серці переможний ямб,

Присуд Божий в даль Твою громово

Ознаймить гарматний дифіра

До рідковживаних у загальному мовленні слів належить фуга “одна з основних фізичних форм багатоголосного співу” [СІС]. Воно якнайкраще пасує у Є.Маланюка до образу космосу, символізуючи вічність буття:

Крізь чорних днів крижану хугу,

Крізь свист степів, крізь порох трун –

Виконуєш космічну фугу

На струнах зореметних рун.

У цій же строфі – ще один музичний термін, руни ” народні карельські та фінські епічні пісні” [СУМ, т. VІІІ]. Воно вживається у складі метафори, яка базується на ознаках не слухових чи зорових, а більш віддалених: пісня ніби сама стає інструментом.

Через терміни у поезію Є.Маланюка широко входить стихія музики. Музична лексика надає його віршам національного колориту і, як правило, переосмислюється, асоціюючись із простором, волею, жагою життя. Так уживається, зокрема, слово рапсодія “музичний інструментальний твір, переважно вільної форми, на основі народних мелодій” [СУМ , т.VІІІ], яке, хоч і застосовується поетом у прямому значенні, але, поєднуючись із епітетом безкрайній переключає словесний малюнок в іншу площину. І далі в тексті степовий суховій ( у позиції відокремленого означення) поєднує музику й простір, створюючи особливий психологічний настрій.

Підківок би Вам срібних, намиста,

Щоб бряжчало в нестриннім танкуПід безкрайню рапсодію Ліста,