Книжна лексика в ліриці Є.Маланюка

Поезія Є. Маланюка, видатного майстра слова, який працював на еміграції, ще недостатньо вивчена з мовозначного погляду: праці вчених [1,2, 7, 8] в основному стосувалися літературознавчих аспектів аналізу. Серед лінгвістичних розвідок варто назвати статтю Л.В.Бублейник [3, 343-349], працю С.Я.Єрмоленко “Біль слова Євгена Маланюка”, присвячену Євгену Маланюку [ 4 ] та ін.

У статті робиться спроба з’ясувати естетичні функції тих прошарків книжної лексики в ліриці поета, які належать за своїм походженням до запозичених.

Запозичення, вжиті Є.Маланюком, свідчать про його широку освіченість, знання культур і літератур інших народів. Завдяки цьому його поезія піднялася до світового рівня, збагативши і світову літературу, і літературу рідного народу, любов до якого стала сенсом його життя. Про патріотичне чуття Є.Маланюка гарно сказав Т.Салига: «Є.Маланюкові, хоч і довелося перетерпіти сорок вісім літ вимушеної еміграції, все ж випала не найгірша доля, а головне –– він не був переслідуваний творчими кон’юнктурами. Змушений жити поза Україною, він усе життя присвятив служінню рідному народу» [8, 3].

За своїми джерелами це лексика, запозичена з грецької мови (термидор, пігмеї, артеміда, ямб, дифірамб, епопея); з латинської (термін, арена, конкурент, хорал); з французької (грим, рампа, партер). Зустрічаються також запозичення з фінської (руна, волинка) та з німецької мови (піетет, петит, валькірія).

Є.Маланюк, як правило, робить таку лексику складовою частиною метафор. Рідше ці слова вживаються в прямому значенні, як, наприклад, гетера “легковажна жінка” [10, т. ІІ]:

Під зойк скрипок, під тоскний

гомін танго,

Під дзвін чарок і реготи гетер

Ви сяйвом крил, кохання чорний янгол, –

Опечете.

Треба зауважити, що значне художнє навантаження у Є.Маланюка несе на собі термінологія, що відображає сферу музики, літератури, загалом культури. Це такі слова, як хорал, ямб, епопея, дифірамб та багато інших.

Вся ця лексика переживає в тексті семантичні ускладнення. Так, слово хорал “церковний багатоголосовий хоровий спів; хвалебна духовна пісня” [СУМ, т. ХІ ] утворює метафору, в якій не стільки реалізується подібність звучання, скільки виникають вторинні емоційно-експресивні нашарування, пов’язані з піднесеністю, урочистістю, святковістю настрою:

І враз все зайве позникало –

Обслуга, авто, літники,

І гори гримнули хоралом,

І був короткий стиск руки,

І серце чимось захлинулось,

І вмерло, й полетіло в синь.

Літературознавчий термін епопея “монументальний твір епічного характеру, повідомлюючий про значні історичні події” [СУМ, т.ІІ] у метафоричному контексті теж ускладнюється. Метонімічно розширюючи межі його значення, спираючись на семи “важливість”, “вага”, автор застосовує слово для змалювання величавих та трагічних подій історії рідного народу: Бог не пожалував віка!