Національна етика у творчості Олега Ольжича

Окрім активного життя (боротьба за свої ідеали, бажання нових досвідів), що його виражають й такі слова, як “ризик” та “відвага”, О.Ольжич сповідує й інші моральні цінності. Серед них є напр. “витривалість” (синонімами до неї виступають ще “вірність” і “стійкість”). З особливою гостротою оце прив’язання до своїх обов’язків автор “Ріні” змальовує на прикладах програної боротьби, коли герої знають, що вони приречені на поразку, але до кінця не хочуть скоритися перед ворогом і вступають у бій без жодної надії на будь-який успіх.Читаючи поезію “У Цезаря, в одній з останніх книг” про облогу міста Аварикум у Галлії, видно, що автор симпатизує не звитяжним войовничим римлянам (хоча найчастіше поет описує події з точки зору переможця), а галлам, у яких він вбачає духовну перемогу, бо вони вміють вибрати між рабським животінням та смертю, що тоді стає єдиним способом визволення. Тут виразно відчувається дух філософії Георга Гегеля: раб буде рабом тільки тоді, коли він захоче ним бути та коли переконає самого себе, що це для нього єдиний можливий спосіб існування [7, 221]. Слід, однак, пам’ятати, що це Гегель, читаний крізь призму філософії Ф.Ніцше (у Гегеля пан також не може бути до кінця вільний, бо пана в ньому визнає слабкий раб, він теж обмежений страхом; Ніцше вірить у те, що цілковита свобода таки існує і тільки раб є обмежений у своїх бажаннях, пан – ніколи), позаяк усе покоління захоплювалося творами автора “Поза добром і злом”.

Звертаючись до фантастичних і легедарних персонажів, український письменник символічно вказує дорогу власній Батьківщині. Так буде у випадку “Люкреції”, де смерть безневинної, чесної жінки стає причиною для всенародного повстання проти місцевих тиранів і запровадження розумного керівництва в державі, яке згодом дозволить “щоб полонили море кораблі і легіони сушу полонили”:

О, дяка, дяка! Неземна! Прегарна!

Таж буде все лише твоїй хвалі:

І мудрий устрій римської землі,

І Поле Марса, і холодна Карна [5, 62].

Варто звернути увагу на абстрактні поняття військових чеснот, символізовані у творі елементами архітектурного простору. І це не дивно: як закоханий у минуле археолог, О.Ольжич, неначе грек або римлянин, персоніфікував ідеї Слави, Справедливості, Мужності у вигляді конкретних осіб або предметів. Поле Марса є, власне, таким знаком військового, бадьорого, переможного духу, який притаманний римлянам із часу вигнання останнього короля. Цікаво перегукується цей твір із хрестоматійним віршем Є.Маланюка “Не хліб і мед слов’янства”, що закінчується славнозвісним прагненням:

Щоб власний Рим кордоном вперезав

І поруч Лаври станув Капітолій [4, 84].

Важливе місце у творчості О.Ольжича займає тема боротьби духовного і тілесного. З одного боку, поет – дитина свого часу, і він не лишається байдужим, коли йдеться про культ фізичного здоров’я, спорту, сили м’язів. Про це свідчить хоча б такий фрагмент, у якому говориться про Ольжичеве покоління:

Воно зросло з шукання і розпуки,

Безжурно-мужнє, повне буйних сил,

Закохане в свої тугії луки

І в бронзу власних мускулястих тіл. [5, 73].

Як відомо зі спогадів друзів, письменник не був дуже фізично сильним (знову пригадується Ф.Ніцше з його культом Надлюдини, хоча сам він усе життя хворів та їздив по курортах Швейцарії та Італії), проте атмосфера 1920-30-х років була така, що не давала можливості молодому вченому виключно займатися наукою. Крім того, як націоналіст і член політичного підпілля, О.Ольжич розумів, що в боротьбі за самостійну Україну треба буде проявити не лише силу духу, але й фізичні здібності (на цьому ж принципі готувалися перед 1914 р. галицькі “Січі”, з яких потім вийшло Січове Стрілецтво).