Роман "Тигролови", І. Багряного
Прізвища змальованих у романі слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в'язнів не вигадані. Автор, як він сам гово¬рив, зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними.
Ідея твору, світоглядна концепція автора розкривається че¬рез діалоги між катами і жертвою. Слідчі відстоюють світ, в яко¬му "людина є пшик" і де "людей вистачить", скільки не вбивай. А герой терпить будь-які тортури і не ламається, бо за ним світ, де вічна лише людська душа, а система — минуща. Андрій і його слідчі, мов Христос і Понтій Пілат, проходять перед грядущими віками, перед нами і перед нашими дітьми, і далі-Слідчі Великій, Фрей, Сергеев, Донець — породження не¬вмолимого механізму сталінської репресивної машини. У кож¬ного з них свої методи і стиль роботи, своя знівеч єна доля і душа, але спільний на всіх страх і приреченість, приховані жорстокістю і цинізмом.
Андрій же, як і його брати та друзі з ув'язнених, — натура духовно цілісна. Він не жертвує собою чи будь-ким в ім'я ідеї, вігі живе в ім'я того, у що вірить. Як і для більшості однока-мерників, для Чумака головне — не втратити в собі Людину серед цього ґвалту, не стати "пшиком", не визнати себе вину¬ватим без вини.
Страшним був вирок для дітей сільського коваля Чумака. Чотирьох синів і зовсім юну сестру їх Галю засуджено до розстрілу. Ніхто з них не просив помилування, бо не визнавав "пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й пал¬кою", як і "соціалізму, будованого тюрмою і кулею". Заміна розстрілу двадцятирічною каторгою мало що змінила в їхньому сплюндрованому житті. Але віриться, що і через ці довгі роки во¬ни пройдуть без злості і ненависті, винесуть все, що приготувала їм доля, залишаться справжніми патріотами України.
Згодом у романі "Сад Гетсиманський" (1950), який Воло¬димир Винниченко назвав "великим, вопіющим і страшним документом", письменник наголосить: "Людина — це найве¬личніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот.
Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведен¬ня прикладом".
Іван Багряний на доказ правомірності "першої тези" знову кидає людину у вогненну пащу диявола, "обираючи" для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Ан дрія Чумака. Розповідає про чотирьох синів старого, вже померлого Якова Чумака, який ніби духовно підтримує і "супроводжує" свого наймолодшого — Андрія — лабіринта¬ми внутрішньої тюрми НКВД, у якій він з чиєїсь підлої намо¬ви мусить пройти всі Дантові кола тортур, нічних допитів, образ, знущань, провокацій кривавої єжовської епохи. І зно¬ву, як за Григорієм Многогрішним, так і за Андрієм Чума¬ком, вивищується постать їхнього творця, який наділив своїх героїв власними переживаннями,' а головне — спогадами, враженнями. "Всі прізвища в цій книзі, як то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в'язнів (за винятком кіль¬кох змінених), — є правдиві", — зазначив Іван Багряний на передтитульній сторінці "Саду Гетсиманського". Волів, щоб світ знав і цих державних тигроловів і щоб їхні жертви не пропали безвісти, безіменні, намагався детально виписати, іноді й на шкоду художності, страшний щоденний побут без¬невинних грішників цього пекла на землі. Авторська уява тут була недоцільна, творяща емоційна сваволя його образно¬го мислення згасла перед глухою пітьмою сталінського тюре¬много пекла, в якому методично перетворювали людину на безлику, пасивну, гидотно покірну істоту.
Та славний ковальський рід Чумаків — чотирьох братів і сестри Галі — не скорився, не зламався під жорстоким тис¬ком катувань, провокацій, інсинуацій, підлот, брехні... Брати вистояли. Вистояла і Галя, але не витримала знущань її психіка. Усіх їх прирекли до розстрілу, але розстріл замінили двадцятилітньою каторгою...
Цей роман — високий злет талановитого художника в ім'я ідейно-мистецького утвердження нескореності людини, для якої почуття національної гідності, патріотизм, моральна чистота та вірність заповітам, традиціям роду і народу є ор¬ганічними, природними як саме життя, як дихання, як потре¬ба діяти, боротися, перемагати. І брати Чумаки — Андрій, Микола, Михайло, Серьога — перемогли. Вони живі, і вони йдуть. "Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависти, не здаючись доти, доки її не перейдуть".Примат мемуарності, документальної вірогідності описа¬них подій, напевне, відіграв значну роль у тому, що роман "Сад Гетсиманський", як і "Тигролови", як і публіцистичний лист-пояснення І. Багряного "Чому я не хочу вертатись до СССР?", були перекладені на англійську, німецьку, фран¬цузьку, італійську мови. Бо це був, по суті,, перший у світо¬вій літературі художній твір про дійсний стан речей у "шостій частині світу" — країні тюрем НКВД, концтаборів, етапів, допитів, провокацій... Європейська критика, зокрема члени французької Академії Гонкурів Андре Біллі та В. Вельмен, на сторінках "Ле Фігаро літтерер" (1961. — 13 травня) і тижневика "Ле Нувель літтерер" (1961. — 8 червня) від¬значили емоційно пружний, експресивний, поетичний стиль Багряного-гуманіста.