Роман "Тигролови", І. Багряного

Роман "Тигролови" написаний І. Багряним протягом 1943—1944 рр. На літературному конкурсі у Львові ця книга під назвою "Звіролови" (скорочений варіант "Тигроловів") розділила перше місце з повістю Тодося Осьмачки "Старший Боярин". Роман зразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його по¬пулярність за рубежем і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності.

Ще у Львові І.Багряний якось розповідав друзям про жит¬тя українців на Далекому Сході, яке він пізнав, перебуваючи там на засланні. Висловлював неодноразово жаль, що жоден вид мистецтва художньо не досліджував, не сказав правди про долю закинутих на Зелений Клин українців, їх боротьбу за виживання в умовах суворої природи, про національні про¬блеми. Таку книгу, в якій розповідається про українську ро¬дину Сірків, що зберегла національні традиції в далекій тайзі, та окриленого національною ідеєю відродження гетьмансько¬го правнука Григорія Многогрішного — особи сильної і без¬компромісної, й написав Іван Багряний.

Сюжетна канва роману побудована навколо двох поста¬тей — Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій — це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, прире¬ченості на забуття в пеклі концтаборів.

Головний герой роману Григорій Многогрішний — наща¬док українського гетьмана Дем'яна Многогрішного — "юнак 25 літ, русявий, атлет, авіатор... Суджений на 25 років..." Та¬кий портрет Григорія змальовано в телеграмі-блискавці, що полетіла по всіх прикордонних заставах після його втечі з поїзда — "велетенського двоокого циклопа'", — який мчав у своїх шестидесятьох рудих домовинах в'язнів з України на Колиму". На кожній зупинці майор Медвин перевіряв при¬сутність Григорія серед в'язнів. Та не впокорився гетьмансь¬кий нащадок, не змирився зі своїм, здавалось би, безвихідним становищем. Вирізавши у вагоні отвір, він вистрибує із черева страшного дракона і опиняється на волі. Своїм відчайдушним вчинком Григорій вселяє в душі в'язнів упевненість V перемозі над світом пітьми, засвідчує, що навіть приречена на смерть людяна нездоланна, коли вона сповідує високу духовність і над усе цінить людську гідність.

У тайзі Григорій знаходить тепло, затишок і кохання в ро¬дині полтавських переселенців Сірків. Добрий душею старий Сірко, його лагідна дружина, щира в коханні Наталка відігріли зболене серце і поранену душу колишнього в'язня, повернули його до життя. Однак Григорій знав, що Медвин не залишить його в спокої, буде шукати і в тайзі. Так і сталося. При першій нагоді Григорій поквитався зі своїм кривдником. І не тільки зі своїм. Такі дракони, як Медвин та їх поплічники, нищили мільйони людей, гідно представляючи систему сталінського терору.

Перемога Григорія над "людоловом" Медвиним сим¬волізує боротьбу гордого і волелюбного українського народу проти жорстокого тоталітарного режиму, що калічив людей фізично, але не зміг подолати їх духовність, бо, як говорить один із в'язнів, "ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!"

Перечитуючи твір, зупиніться на тих розділах, сценах, фактах, що найбільш повно характеризують героїв-антиподів:

Григорія Многогрішного і Медвина. Випишіть для себе урив¬ки, де йдеться про мужність і витримку головного героя та про долі інших персонажів, скалічених репресивною системою.

Пригадую, як наш славетний режисер Юрій Іллєнко вимріював створити кінофільм за "Тигроловами", захоплений можливістю образно сконцентрувати в символічних драконах експресах своєрідні типологічні ряди-свідчення про сталінський тоталітарний режим, через жанр пригодницького фільму відкрити мужність і нескореність української людини, в свідомості якої, в почуттях і характері з.лютована духом непокори і поривання до волі багатовікова енергія мільйонів українців.

Іван Багряний волею трагічних обставин "помістив" у цей страхітливий ешелон смерті — спецешелон ОГПУ—НКВД себе, свою долю, вивищуючи її до образу-символу непокірної і гордої, волелюбної і сплюндрованої України. Через те герой його "Тигроловів" є гордим нащадком першого каторжанина Сибіру, правнуком гетьмана Дем'яна Многогрішного. Через те Григорій Многогрішний з волі автора здійснює неможливе — вистрибує майже у пащу смерті із черева скаженого дра¬кона і цим божевільним протестом відживлює в тисячах змарнованих, знеособлених в'язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють "ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гнию¬чи!".Герой роману "Тигролови" Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьким нав'язаним йому статусом в'язня жахливої системи і залишився Люди¬ною. Для Івана Багряного — людини і художника — це го¬ловне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Навіть у череві оскаженілого від шаленого лету етапного ешелону, який несе у безвість, 'у забуття, мов на хвості дия¬вольської комети, таємничу легенду про зникнення душ. Хай один, лише один він, безумний сміливець Григорій Много¬грішний, не змирився з приреченістю на забуття в жахливій легенді про зникнення душ у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі цього дракона. Але це вже перемога людей, це вже свідчення нездоланності духу і можливості поборення оскаженілої потвори.