Роман "Тигролови", І. Багряного
А слідом за велетенським двооким циклопом цією ж Транссибірською магістраллю котився радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами, піснями, інший експрес. Він мчав .на край землі "цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності" — шукачів карколомних пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх конкістадорів... "Цілий експрес був набитий ними, творячими окремий світ — світ на колесах, — і в той же час відтворюючи копію тієї фантастичної "шостої частини світу" — копію в мініатюрі, трохи причепурену і розгальмовану".
Ці новочасні любителі-тигролови-авантюрники, любителі екзотики, пройдисвіти, контрабандисти, розтратники і мож¬новладні бюрократи поєднані в цій своєрідній екстери¬торіальній державі блаженної незалежності з професійними тигроловами, які вирушають на полювання за людьми в ім'я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології. Сю¬жетна канва роману й вибудувана на "полюванні" майора НКВД Медвина, новітнього тигролова, за гордим, не приру¬ченим тоталітарною системою молодим "тигром" з України, який у тайзі знайшов волю, земляків, друзів, кохання... Гри¬горій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не виз¬нає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлоблен¬ням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі і вистояти.
Іван Багряний вистояв. Після переховування на Далекому Сході він повертається нелегально додому. Бо вимріював цей день повернення до щему серця. І цю невтомну спрагу за рідним краєм він виповів у "Тигроловах".
Коли Григорій і його наречена Наталка, яка ніколи не ба¬чила своєї України, народилася і виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон і думками, мріями вже прокладали шлях у майбутнє, їх охопив могутній порив до осягнення України і бентежна віра "в свою зорю, що присвічувала їм шлях — шлях в життя. Шлях туди — десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїч¬ну битву і смерть за ту далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну".
Бо Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай і без¬вихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випростався велично і гордо. Бо залишився Людиною. Утвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.
ЛІТЕРАТУРА
1.Бацій І.С. Краса і сила слова. — К., 1983. 96 с.
2.Гуляев Н.А. Теория литсратуры. — М., 1985. — 270 с.
3.Введение в литературоведение /Под ред. Т.И.Поспелова. —М., 1988.-320с.
4.Введение в литературоведение: Хрестоматия /Под ред. Г.А.Поспелова. — М., 1988. — 300 с.
5.Гречанюк С. На тлі XX століття. — К., 1990. — 310 с. Жулинський М. Із забуття — в безсмертя: сторінки призабутої спадщини. — К., 1990. — 446 с.
Тема викриття сталінізму логічно продовжується і в ро¬мані "Сад Гетсиманський". До певної міри цей твір, як і "Тиг¬ролови", є автобіографічним. У ньому подано детальні описи тюремного побуту, допитів, тортур. Зіставляючи певні факти з біографії Івана Багряного і головного героя роману, ви може¬те побачити, що в їх долях є, звичайно, багато спільного. Од¬нак помилково було б ототожнювати Андрія Чумака з автором, так само, як помилково було б ототожнювати з авто¬ром головного героя "Тигроловів" — Григорія Многогрішного. Гадаємо, що в даному випадку власна "тюремна практика" заставляє художника мимоволі переходити на стиль мемуар¬ний, а то й документальний. Це й дає підставу говорити про автобіографічність як "Тигроловів", так і "Саду Гетсимансь-копу".
Роман "Сад Гетсиманський" є гімном людській гідності на межі буття і смерті, а одночасно і гнівним вироком то¬талітарному сталінському режиму, який нищив мільйони лю¬дей без слідства і суду, а головне — без вини винуватих. У ньому йдеться про трагічну долю сім'ї сільського коваля Якова Чумака, зокрема, його наймолодшого сина Андрія.Перед смертю старий Чумак хотів сказати синам останні напутні слова, дати свій духовний заповіт, який, на його дум¬ку, зміцнюватиме їхні сили, допомагатиме витримати у складному житті іспит на людяність. До батьківської хати злітаються сини-соколи: командир стрілецької дивізії Микола, мо¬ряк—чорноморець Михайло, військовий пілот і командир Сергій та наймолодший, інженер і арештант, Андрій. Сповнені журбою, бо не застали батька живим, і радістю зустрічі через багато років брати не встигли й розглянути один одного, як у хаті з'явились енкаведисти і заарештували Андрія. З цього моменту й розпочалися для братів "Дантові кола" знушань, образ і провокацій.