Біографія і творчий доробок Степана Руданського

Навчаючись у бурсі, Руданський досить добре освоїв давню грецьку, латинську та старослов'янську мови, викладанню яких там приділялась велика увага.

Говорячи про витоки творчості Руданського, не можна забувати, що вже на порозі семінарії у нього було цілком осмислене ставлення до рідної мови, розуміння її значення для культури народу, виявлявся глибокий і нестандартний інтерес до усної народної творчості, були й перші самостійні спроби віршування.

Перший відомий твір Руданського, балада «Два трупи», під яким стоїть дата —1851 р., відзначається, на думку дослідників, таким високим рівнем літера­турної вправності, який навряд чи доступний початківцю.

Широкою була і безпосередня лектура молодого семінариста. Знайомлячись з творчістю популярних тоді українських письменників (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Гребінка, Шевченко), він від­кривав для себе усю складність розвитку української літератури в умовах царизму.

На семінарські роки припадає і початок безпосе­редньо творчої роботи Руданського. Тут написані пер­ші оригінальні ліричні поезії («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуй­тесь, добрі люди»), переклад з польської мови попу­лярного романсу «Чорний колір» та шість балад, близьких за обсягом до поем («Два трупи», «Вечорни­ці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай», «Люба»).

Руданський закінчив семінарію «першим учнем» і за рішенням правління учбового закладу був затверджений у ступені студента та направлений для даль­шого навчання у Петербурзьку духовну академію. Для випускника семінарії із далекої периферії це був нечуваний успіх. Перед ним відкривались двері до блискучої духовної кар'єри. Але юнак не скористався такою можливістю і свідомо обрав собі інший шлях, завідомо важкий і невдячний.

І можна тільки дивуватися тому, яку силу духу й непохитність у відстоюванні обраного шляху вияв­ляв поет у тих жахливих умовах, яким глибоким було переконання, що його праця, його творчість буде по­трібна народові.

1 вересня поет виїхав з Пе­тербурга до Ялти, куди він з великими труднощами дістав призначення на посаду міського лікаря.

Праця міського лікаря, до якої Руданський при­ступив восени 1861 р., була вкрай виснажлива.

Чесно і самовіддано пропрацював Руданський на скромній посаді міського лікаря Ялти, багато зробив­ши в справі охорони здоров'я простого народу. Ця його праця, яка нерідко вимагала справжньої мужності, так і не дістала визнання й оцінки з боку сильних світу цього. Під час епідемії холери Руданський тяжко за­хворів і 3 травня 1873 р. помер.

Творча спадщина Руданського велика і багатогран­на, він активно заявив себе у всіх без винятку поетич­них жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому «пісенність» його лірики — не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягає в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.

Руданський розпочинав свою поетичну творчість як пісняр. Перші його ліричні твори, написані ще в Кам'янці-Подільському («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди»), як своєю формою так і змістом, це ти­пові пісні, в яких виразно проступає народнопоетична основа.

Творча спадщина Руданського велика і багатогран­на, він активно заявив себе у всіх без винятку поетич­них жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.

Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому «пісенність» його лірики — не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягав в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.