Біографія і творчий доробок Степана Руданського

Народився у с. Хомутинці (тепер Калинівського р-ну Вінницької обл.) у родині священика. У 1841-49 рр. навчався у Шаргородській бурсі, у 1849-55 рр. - у Подільській духовній семінарії у м. Кам'янці-Подільському. Був рекомендований до Петербурзької духовної академії, однак всупереч рішенню правління семінарії та волі батька вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії, яку закінчив у 1861 р. із званням доктора медицини. Отримав призначення в Ялту на посаду міського лікаря. Працював завідувачем лікарні, лікарем у маєтках князя Воронцова, карантинним лікарем, лікарем Ялтинського повіту. У 1869 р. обраний почесним мировим суддею сімферопольсько-ялтинської мирової округи. Користувався повагою серед бідного населення. Основу літературної спадщини С.Руданського становлять три рукописні збірки: "Співомовки козака Вінка Руданського. Книжка перша, з 1851 року по 1857", "Співомовки козака Вінка Руданського. Книжка друга, 1857, 1858, 1859", "Співомовки Вінка Руданського, 1859-1860. Петрополь". Творчість розпочав баладами "Два трупи", "Вечорниці", "Упир", "Хрест на горі", "Розмай", "Люба". Згодом написав балади "Тополя", "Верба", "Купці". Серед ліричних поезій найбільшу групу складають романси і пісні "Ти не моя", "Мене забудь", "Повій, вітре, на Вкраїну...", "Сиротина я безродний", "Згадай мене, мила", "Голе, голе моє поле...", "Ой, чому ти не літаєш...", "Чорний кольор" (переспів з польської) та ін. Виразне громадянське звучання характерне для віршів "Гей, бики!", "До дуба", "Наука", "Над могилою", "Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!". Реалістичним забарвленням позначені автобіографічні поезії "До дядька Прохора-коваля", "Студент" та ін. Творча індивідуальність поета найповніше проявилась у жанрі віршованої гуморески-"приказки". У гуморесках С.Руданського постає розмаїтий комічний світ людських стосунків майже в усіх суспільних верствах. Цілий ряд гумористичних співомовок розкриває претензійний характер дрібного панства, його безпідставний гонор, пихатість, зарозумілість ("Пан та Іван в дорозі", "Перекусіть, пане", "Храбрий лях", "Шляхтич"). Виразне антиімперське спрямування мають гуморески "Гусак", "Москаль з полотном", "Варенікі, варенікі", "На вадапой", "Малчі", "Гадкія слава", "Добрий челавек", "Московська ікра" та ін. В основі окремих творів лежать історичні сюжети ("Хмельницький з ляхами", "Запорожці у сенаті", "Кошовий у цариці", "Козацькі ксьондзи", "Ахмет III і запорожці" та ін.). Гумористичні співомовки С.Руданського засвідчують моральну чистоту українського народу, оптимістичне сприйняття навколишнього світу. Р. створив своєрідну "поетичну хроніку Гетьманщини", написавши у 1860 шість історичних поем: "Мазепа, гетьман український", "Іван Скоропада", "Павло Полуботок", "Велямін", "Павло Апостол", "Мініх". Крім того, за відомими літературними взірцями створив поеми "Олег - князь Київський", "Ігор - князь Сіверський", "Костьо - князь Острозький". До найвизначніших творів С.Руданського належать поема "Лірникові думи" (спроба народно-апокрифічної версії Старого Завіту) та велика віршована казка "Цар Соловей". Вперше в українській літературі переклав "Іліаду" Гомера ("Омирова Ільйонянка"), фрагменти "Енеїди" Вергілія, "Батрахоміо-махію" ("Омирова війна жаб з мишами"), "Краледворський рукопис", частину "Демона" М.Лермонтова, "Сни" Г.Гейне, окремі вірші Т.Ленартовича і Б.Радичевича. Помер від сухот, на які захворів ще у студентські роки. Похований на Массандрівському кладовищі в Ялті.

Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літе­ратуру в середині п'ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду. Про це вперше, ще у 1875 р., незабаром після смерті поета, сказав Ми­хайло Драгоманов на сторінках газети «Киевский те­леграф»: «Руданський був одним з вельми небагатьох малоросійських поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Шевченка.Літературній спадщині Руданського судилася важка доля,—надто довгим і тернистим був її шлях до читача. Період активної творчості поета обмежений вузькими хронологічними рамками і майже повністю припадав на останні два роки перебування у Кам'янець-Подільській семінарії і шестирічний період нав­чання у петербурзькій Медико-хірургічній академії (1855—1861). Протягом цього часу було написано кіль­ка десятків ліричних поезій, балад, більше двохсот віршованих гуморесок, низка історичних поем і вели­ких епічних творів. Тяжка особиста доля, а ще понад те складні соціальні умови, в яких розвивалась за часів царизму українська література, перешкодили Руданському видати за життя свої твори. На сторінках періодичних видань побачили світ лише трохи більше десяти творів. А вся багатогранна літературна спадщина поета, лишившись неопублікованою, надов­го випала із літературного процесу своєї доби і, по суті, не справила на нього впливу. Тільки у 1880 р., через сім років після смерті поета, з'являється перша невеличка збірочка його творів, видана зусиллями української письменниці, матері Лесі Українки,— Олени Пчілки. У наступнім десятиріччі починається активне збирання, публікація і вивчення спадщини Руданського.

Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року у селі Хомутинцях, Вінницького повіту на Поділлі, у багатодітній родині сільського священика. Крім молодшого Степана, у сім'ї росло ще двоє синів і одна дочка, а також виховувався молодший брат батька. Розмовля­ли у попівській хаті, звичайно, українською мовою.

За побажанням батька восьмирічного Степана від­дали до Шаргородської духовної школи (бурси), де він навчався протягом 1841 — 1849 рр. Про бездушну систему виховання, схоластичний метод навчання, які панували у таких школах, правдиво розказано у ві­домій широкому читачеві повісті російського письмен­ника Помяловського «Очерки бурси».