Бароко як літературний напрям у мистецтві Західної Європи

Починаючи з кінця XVI століття в мистецтві Італії відмічаються нові явища. Світлі й урівноважено – спокійні образи мистецтва епохи Відродження змінються похмурим, темним, неспокійним. У мистецтво входить бурхлива рухливість, трагедійність.Розвивається мистецтво театру, балет, музика. Створюються величезні палаци, площі, грандіозні пам’ятники і фонтани. Будівлі прикрашаються витіюватою скульптурою і величезними багатофігурними розписами релігійно – міфологічні теми. Влаштовуються урочисті ходи, свята на честь повелителів. В Італії торжествує папській Рим. Найбільшою пишнотою відрізняються всі заходи глави католицької церкви (папи): і свята, і богослужіння.

Урочистість, перебільшення у всьому – такий зовнішній бік стилю, що народжується не в одній тільки Італії, але і в інших країнах, що були в культурній залежності від Рима протягом цієї епохи, наприклад в Австрії. Противником цього стилю називали його словом бороко, тобто дивний, нестримний, химерний (від португальського perola barroca – “перлина химерної форми”).

В історії мистецтв слово бароко залишилося для позначення складного, суперечливого, порою трагічного мистецтва, що панувало в Європі, і насамперед в Італії, з кінця XVI до середини XVIII століття.

Найбільш характерні риси італійської архітектури ціле. У римській архітектурі бароко з’явилися типи храму, міської площі і палацового ансамблю.

Першим зразком стилю бароко можна вважати церкву Іль – Джезу, зведену в Римі в 1975р. архітекторами Джакомо Бароцці та Віньйола (1507 – 1773) і Джакомо делла Порту (приблизно 1537 – 1602) для чернечого ордена єзуїтів. Автор основної частини проекту Віньйола звернувся до форми купольної базиліки. Центральний неф церкви тут коротший і ширший, ніж ми купольної базиліки. Центральний неф церкви тут коротший і ширший, ніж в попередніх спорудах подібного типу, а замість бічних нефів з двох боків розташовується капели (каплиці).

Інтер’єр храму, оформлений могутніми колонами і пілястрами, численними скульптурами прикрасами, на вигляд дуже урочистий. Велика кількість деталей притягує до себе увагу тих, хто ввійшов в церкву, ніби навмисно утруднюючи рух до купола, де його чекає просторовий прорив в гору. Все це нагадує духовний шлях людини до спілкуванням з Богом – через подолання пристрастей і вад.

Цікава композиція фасаду Іль – Джезу, виконана Джакомом делла Порту. Майстер розділив величезну площину стін на два горизонтальних яруси, оформивши кожен з них ордером. Вужчій верхній ярус обрамований по краях спіральовидними деталями – волютами (итал. voluta – завиток) і немов перетікає вниз. Це додає фасаду складного і виразного вигляду.

В Італії XVII століття прославився скульптор Лоренцо Берніні (1598 – 1680), виключно обдарований майстер. Берніні став центральною фігурою серед художників стилю бароко. Берніні працював в Римі, він здобував тут загальну пошану, був придворним майстром римських пап і французького королівського двора. Вже одна з перших його статуй “Давид” (1623, музей і галерея Боргезе, рим) наочно показує відмінність нового мистецтва від мистецтва епохи Відродження. “Давид” Берніні, створений більше ніж 100 років, зображений в динаміці – в момент кидання каменя з пращі: він весь у русі, в напруженні, в гніві, навіть прикусив губу. Якраз всі ці риси і характерні для стилю бароко, який прийшов на зміну простому і суворому стилю Ренесанс. Для бороко зовнішнє вираження пристрасть і хвилювання стало важливішим за самі людські почуття.

Берніні протягом свого довгого життя створив безліч портретних бюстів і статуй. Його скульптура завжди поєднувала з архітектурою і природними умовами. Прикладом може бути знаменитий фонтан Чотирьох рік на площі Новона в Римі (1648 – 1651). У гробниці Медичі, створеній Мікеланджело у Флоренції, чотири фігури, що втілюють день, ніч, ранок і вечір, були повні глибокого загально людського значення. Чотири фігури в фонтані Берніні повині були просто зображати чотири великі ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) і Ріо дела Плата (Південна Америка). Ця скульптурна група, увінчала вивезеним з Єгипту давнім стовпом – обеліском, в поєднанні з реальними каскадами води, частинами скель і додатковими декоративними фігурами справляє неповторне, незабутнє враження.

Берніні став засновником стилю бароко в архітектурі.

У 1657 – 1663 рр. Берніні спорудив по боках величезної поощі перед собором Св. Петра в Римі – перед найбільшою і найвищою будівлею в той час у всій Європі – дві грандіозні заокруглені галереї. Вони створюють ніби дві руки, що обіймають масу людей, які рухаються до собору.