Літературно-філософські особливості Києво-Печерського Патерика
Ще однією цікавою тематичною особливістю послання Полікарпа є його антизатворницька та, як на мою думку антиіудейська (з глибоким корінням у „Слові про Закон і Благодать” Іларіона) полеміка. Полікарп проповідує аскетичні ідеали, однак виступає проти затворництва, усамітнення в замкнутій келії для повного зосередження на молитві. Він сповідує середньовічний католицький канон у даному разі, що бісові набагато легше подолати і ввести в оману самотнього замкнутого ченця, ніж активного аскета що спілкується з іншими монахами. Для прикладу можна навести новелу про Микиту затворника, що усупереч порадам братів закривається у келії, де біс, у вигляді ангела, його спокушає вже через декілька днів. Схожою є новела про Лаврентія, що задля усамітнення іде в монастир Святого Дмитрів, Він проводить тут побожне життя, навіть здобуває дар зцілення, однак все одно не може вигнати духа. Монахи ж Печерського монастиря виганяють духа лише одним словом. В новелі про Микиту також бачимо антиіудейську полеміку, що дійсно досить близько перегукується з Словом про закон і благодать. Біс переконує Микиту читати Старий Заповіт, вивчати напам'ять книги Буття, Вихід, Левіти, Студії. Тут іудаїзм порівнюється зі злом, що іде від бісів, окреслюється чітке протиставлення Старого та нового Заповітів. Ще одною досить сюжетно не характерною для давньоруської літератури є новела про страждання Мойсея Угрина. І хоча можна запідозрити в ній парафразу біблійної історії про Йосифа*, новела є нетрадиційною, повною конкретики і натуралізму.
І Симонове, і Полікарпове послання, хоча це й були зовсім окремі твори, можна розглядати, кожен зокрема, як зразки патерикового жанру.
* Біблія, Буття 39, 7-20
Ще однією особливістю, що мене зацікавила є філософське значення мовчання в патерику. Особливо цікавою видається вона завдяки працям українського теоретика Віктора Малахова. „Мовчання є одним ж найглибших символів християнства, і мовчання в Патерику – це не самодостатня вправа, а суттєва риса цілісної духовної атмосфери давньокиївського християнства" ,- пише він.* Легко переконатися що тема мовчання в Патерику постає в найбільш принципові моменти, пов’язані з покладанням певних духовних засад життя. Перше напучування, що його дає єпископ Симон Полікарпу: „Брате! Сєд в безмолвии, сьбери си ум свой”. А брат Іоан, спокушуваний плотськими помислами, при гробі святого Антонія чує: „ Иоанне! Подобаєть ти здє затворитися, и невидєнием и молчанием брань упраздниться.” Образ мовчання є цікавим в новелі знову ж таки про Микиту затворника, що був введений в оману бісом. Духовне очищення під впливом сукупної молитви братії розпочалося для Микити з того, що він забув усе знане до того у стані зваби, Це теж можна розуміти як своєрідне здобуття мовчання , в сенсі відторгнення від писаного, в даному разі, слова. „Автори і герої патерика вчать цінувати позитивність сповненого благого розуміння людського роблення , так само як і відчувати понад ним прихильне мовчання надсловесної і надбуттєвої першоприсутності”, - підсумовує Малахов
Текст Київського патерика ще дотепер містить в собі сотні загадок і можливих трактувань, однак безсумнівним фактом є те, що саме Патерик розпочав на території Русі нову літературну епоху. Саме тому впродовж віків він є найпоширенішою та найвідомішою книгою давньої літератури східних слов’ян. Хотілося б завершити
* Малахов В.А. Здобуття мовчання, Наукові записки НаУКМа т.18 с.32 К.,2000авторитетною думкою Івана Франка: „Історик літератури, - писав Франко, - не може не піднести живості і драматизму деяких оповідань та того щирого братолюбства і співчуття до всього людського горя, яким надихане тут кожне слово. З сього погляду „Патерик” і досі не перестав бути книгою гуманною і доброчинною.”*
* І.Франко Історія української літератури, 1991., с.289
Список використаної літератури:
1. Грушевський М. Історія української літератури.
2. Крекотень В.І Золота книга українського письменного люду, післям. К., 1991.
3. Києво-Печерський Патерик, К., 1991.
4. Чижевський Д. Історія Української Літератури, Терноріль, 1994.
5. І.Франко Історія української літератури, К.,1990.