“Марійка Підгірянка”
— Як цікаво склалося,— каже Труш і починає розповідати про пригоду з когутом.
На той час припадає знайомство М. Ленерт з А, Крушельницьким, О. Маковеєм. Вона зустрічалася з соціалістом М. Лозинським, листувалася з В. Гнатюком.
У 1903 році газета «Діло» надрукувала вірш «Ой не нам; в, кайданах ходити», підписаний «Марійка Підгірянка». Хто тоді міг подумати, що впродовж десятків років це ім'я не сходитиме із сторінок газет, журналів, антологій, читанок, букварів, календарів, які друкувалися у Львові, Коломиї, Харкові, Ужгороді, Тячеві, Чернівцях, Вінниці, Пряшеві, Празі, Кракові, Варшаві, Відні, Софії, у Канаді та США,
1904 року у Львові вона познайомилася з учителем Скалатського повіту А, Домбровським, людиною прогресивних поглядів, активним діячем учительського руху, автором ряду підручників, невтомним агітатором радикальної партії. Невдовзі (31 жовтня 1905) їх повінчав священик Кобринський.Напередодні одруження вони пішли до Інспектора повіту роз¬відати про вільні посади. Там зрозуміли, що їм потрібна школа для двох учителів. На той час була лише одна така, трохи далі від гір, уже майже на Покутті. З початком листопада 1905 року молоде подружжя перейшло працювати у село Рибне — Августин Ан¬тонович завідувачем, а Марія Омелянівна — вчителькою.
Ще у 1902—1903 роках А. Крушельницький сватав її за якогось свого знайомого гімназійного викладача. Коли ж довідався, що Марійка одружилася, то при черговій зустрічі мовив таке: «То ти проміняла гімназійного вчителя на сільського?».
Спочатку, на новому місці, вона помітно сумувала за горами, за гомоном гірських лісів, але коли чула шум Черемоша, бачила його пінисті води, то ставало трохи легше. Часто гостювала у вчителів Герасимовичів, які мали гарну бібліотеку. Одного разу звернула увагу на одиноке сумовите дерево біля подвір'я, і тоді народилася поезія «Смереко».
Марія Домбровська допомагала чоловікові в культурно-освіт¬ній роботі. У 1906 році прочитала в Кутах на зібранні товариства «Українська бесіда» доповідь про становище жінки у суспільстві, виклад якої наприкінці того ж року було зроблено в учительській газеті «Прапор».
Десь у серпні до Косова приїхав Г. Хоткевич. Августин Антонович при зустрічі з ним пошкодував, що дружина втратила наго¬ду бачити бандуру і чути гру на ній. На другий день Г. Хоткевич був гостем Марійки Підгірянки. Просидів години три — проспівав думу про Нечая і низку веселих пісень,
12 жовтня 1906 року народила сина Остапа. Тепер у Марії Омелянівни появилися нові заняття: господині дому, матері.
У липні наступного року виїхала в Буркут на лікування озо¬ном, бо лікарі визнали у неї туберкульоз. Не могла намилуватися тамтешньою предвічною, не зіпнутою людським втручанням кра¬сою. Багато гарних віршів написала тоді. Мандрувала з чоловіком до свого дядька Івана Попеля в Довгопілля, відомого поета і гро¬мадсько-культурного діяча. Він багато разів гостював у Ленертів, коли їхав у Коломию або Львів, Домбровські перечитали багато книжок та журналів а його бібліотеки, якою захоплювалася Леся Українка, упорядкували її.
Прагнучи перешкодити політичній діяльності, Ілада вирішила розлучити подружжя, А. Домбровського переводять у Ворону Ко-ломийського повіту, а Марію Омелянівну залишають у Рибному, 1 квітня 1908 року тут у неї народжується другий хлопчик, якого назвали Романом. Відпустку провела а Уторопах, біля батьків,
У цей час Марія Омелянівна багато писала.
Працюючи у різних закутках Прикарпаття, часто приїздила на ка¬нікули до батьків, які й далі проживали в Уторопах. Там прове¬ла літо 1914 року і по¬чула звістку про події у Сербії, а потім — оголошення війни між Австрією і Росією.
З того часу пролеті¬ло багато десятків ро¬ків, у Черемоші сплив¬ла незліченна кількість води. І ось звістка від учнів Уторопської шко¬ли:
«У нашому селі є багато старших людей, які пам'ятають Марійку Підгірянку та її ба¬тька. Є і її учні, які згадують свою вчите¬льку як дуже чуйну людину. А на тому міс¬ці, де був будинок ліс¬ника, тепер побудовано клуб і двоповерхову школу»).