“Марійка Підгірянка”
МАРІЙКА ШДГІРЯНКА НА ГУЦУЛЫЦИШ
РІДНИЙ КРАЮ, РІДНІ ЛЮДИ.
Восени 1887 року О. Ленерта перевели як лісничого із села Бі¬лі Ослави в Уторопи на Косівщині. Зиму 1887—1888 років Марійка перебувала у дідуся М. Волошина, священика села Заріччя, якого дуже любила, бо розповідав гарні казочки про пташок, тварин, ме¬теликів, бджілок. За зиму зона помітно підросла, порозумнішала і навчилася читати, писати, рахувати у межах двох десятків, як цьо¬го вимагала програма першого класу.
У цих двох селах — Заріччі та Уторопах — поперемінне і про¬вела Марійка дитинство та літа юності. У 1888 році, коли сім'я Ленертів добре влаштувалася та обжила нове помешкання, дівчинку забрали в Уторопи, де хата була, ніби палата,— нова, велика, чис¬тенька. Перед ґанком росли чотири молоді смереки, город спадав, аж до потічка. Місцевість гарна, ліси близько, під самим селом — букові й смерекові. Значно пізніше вона скаже нареченому: «Я учи¬телька з Косівського повіту. Працюю в гарненькому селі з поганою назвою Уторопи» ).
Восени цього року Марійка стала ученицею другого класу міс¬цевої школи. Вчилася легко і охоче, Пам'ять у неї була дуже до¬бра, прочитавши будь-яке сповідання, могла переказати його ледь не дослівно.
Після закінчення початкової школи (6 класів) у 1893 році ви¬рішила продовжувати навчання самотужки. Вчитель з Утороп Райт, переконавшись у неабияких здібностях дівчини, допомагав їй опанувати матеріал за програмою сьомих-восьмих класів школи місь¬кого типу. З 1892 року, кожного літа й осені, вона перебувала у Заріччі. По декілька годин щоденно продовжувала тут навчання. Не обходилося без допомоги дідуся.
Марійка успішно склала іспити за восьмикласну жіночу виділову школу, яка давала неповну середню освіту. Та її не задоволь¬няло досягнуте і перспектива бути все життя тільки домогосподинею. Вона прагнула набути спеціальність.
Сім'я Ленертів була доволі великою, крім найстаршої Марій¬ки, мала ще п'ятеро дітей — сина і чотирьох молодших дочок. Ма¬рійка допомагала сестрам і сама вперто продовжувала вчитися.
Після іспитів у Коломиї зробила для себе розклад занять на кожен день і готувалася за програмою учительської семінарії. Для цього деякі книжки купила, а решту одержала поштою зі Львова. У Заріччя вже так часто не їздила, бо її дідусь помер (1895).
Марійка була закохана в природу. Уважно прислуховувалася до гомону Черемоша та Прута, до розповідей батька про вегетацію різних порід дерев та кущів, про поведінку і звички тварин. Знала уторопські ліси не гірше, ніж місцевий лісоруб. Часто водила сес¬тер на зруби по суниці або у шешорські ліси по малини. І ні разу не заблудилася там. Ходити в лісах, бродити по струмках — це наймиліше для неї заняття. Натхнена чарівною природою Карпат, цією закутаною української землі, вона ніколи не перестане оспіву-вати її.
Одного дня по обіді Марійка раптом попросила у батька гро¬шей для поїздки до Львова, той застановився — не повірив, що во¬на зможе скласти іспити за учительську семінарію. Але домашні якось уладнали цю несподівану ситуацію і переконали батька у ре¬альності задуманої справи.
Коли зібралася в дорогу, котрась із сестер всунула декілька карток у валізу:
— А це теж візьми і обов'язково занеси до якоїсь газети, хай видрукують. Вони кращі від тих, що ми читали якось-то у «Зорі».
Віршувати почала десь у тринадцять-чотирнадцять років. Пер¬шою була чотирирядкова строфа польською мовою — напис на стрічку до похоронного вінка. Одного разу мимоволі почула, як у сусідній кімнаті не могли укласти слова і сперечалися з цього при¬воду. Тоді запропонувала свій варіант.
Спочатку писала польською мовою. Десь наприкінці XIX сто¬ліття у журналі «Блющ» навіть друкувалися ці вірші ). Але коли це було і як вони підписані, поки що не вдалося встановити. Читання Шевченкового «Кобзаря» привернуло Марійку до українсь¬кої мови. Сестри часто знаходили її поезії, складали і зберігали.