ХАРКІВ КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ У СПОГАДАХ МАНДРІВНИКІВ І МЕМУАРАХ

У своїх спогадах Н.Ф. Леваковський також судить викладацький склад університету, викриваючи хабарництво серед професорів [22;c.70-73].

Ця праця цікава також тим, що автор її наводить відомості про те, як вплинула Кримська війна 1853-56 рр. на настрої населення Харкова, та саме студентське середовище, зазначаючи, що всі вони були пригнічені поразками російської армії [22;c.75-78].

Загалом мемуари П.Вейнбера та Н.Ф. Леваковського досить докладні і цікаві, інколи дані, що їх наводить автори, співпадають, що збільшує довіру до них.

Згадки про Харківський університет цього ж періоду містять “Университетские воспоминания” І.В. Любарского Його спогади стосуються переважно студентського життя і лише декілька сторінок присвячено опису лекцій деяких викладачів історико-філологічного факультету [24;c.375-380]. Праця І.В.Любарського носить емоційний характер. Він згадує свою молодість, тому все в тодішньому житті студентів здається йому чудовим [24;c.383-384].Цікаві спогади про роки навчання в Харківському університеті залишив видатний український історик М. Костомаров, який вступив до нашого університету у 1833р. За словами М. Костомарова, “В той час Харківський університет був у великому занепаді. Професорські кадри займалися частково бездарними, частково ж, хоча й талановитими, але лінивими [19;c.28-35].

М. Костомаров згадує найбільш детально про П.І. Сокальського, П. Гулака-Артемовського, М.М. Луніна та А.О. Валіцького, які справили на нього значне враження. У роботі М. Костомарова є також згадки про тогочасне життя студентів, яких автор розподілив на 4 групи:

1) сини багатих батьків, зазвичай поселені ними у професорів та видрізнявшихся франтовством та хуліганством; уся їхня мета складалася з того, щоб будь-якими засобами, хоча б непристойними, отримати своєчасно диплом кандидата чи дійсного студента; при пануючий здавна у харківському університеті продажності, це було не важко, бо професори були поблажливі до дітей своїх товаришів.

2) молоді люди, які ставили собі мету службу; вони до певного часу вчилися порядно, але прямої любові до науки в них не було.

3) молоді люди, які дійсно займалися наукою з любов’ю, з них набиралися вчителі гімназій. Студенти цього виду були,так говорячи, інтелектуальною елітою університету.

4) люди не настільки багаті, щоб мешкати у професорів, але не настільки працелюбні та талановиті, щоб успішно займатися наукою; вони жили та поводили себе, як попало [19;c.35-38].

Також М. Костамаров наводить багато цікавих фактів із студентського життя [19;c.40-45] .

Таким чином, спогади М. Костомарова відбивають достатньо критичний погляд автора на сучасні йому події та є безперечно цінним джерелом історії нашого міста того часу.

ВИСНОВКИ

На основі дослідження значного комплексу мемуарної літератури, можна зробити висновки, що Слобожанщина протягом другої половини ХVІІI – першої половини ХІХ століття продовжувала зберігати певний статус “terra inkognita”, особливо для столичних гостей та іноземців, тому вона стала об’єктом дослідження і різноманітних описів, зроблених мандрівниками. Більшість з них залишили досить змістовні замітки про цю територію України. Їх автори намагаються більш-менш об’єктивно охарактеризувати побачене.

Харків, що спочатку був центром намісництва, а згодом - губернії, був центром українського національного і культурного відродження, викликав неабиякий інтерес, як у подорожніх, які були тут проїздом, так і у його мешканців, котрі спостерігали за життям міста протягом багатьох років.

У спогадах мандрівників та мемуарах знайшли своє відображення не лише позитивні сторони Харкова - гарне розташування міста , широкі вулиці і площі, університет, гостинність його мешканців, але й негативні - забрудненість, байдужість міського керівництва та провінційність способу мислення верхівки міщанства та дворян.