ХАРКІВ КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ У СПОГАДАХ МАНДРІВНИКІВ І МЕМУАРАХ

З огляду на це, можна зробити висновки, що праця Н. Волобуєва, ґрунтуючись на великому колі джерел, дає нам у першу чергу уявлення про соціально – економічний розвиток Слобожанщини в середині ХІХ століття.Отже, таким чином, в кінці ХVІІІ-пп.ХІХ століття Харків, дякуючи своєму географічному положенню на межі степу і лісостепу, що сприяло перетворенню його у центр ярмаркової торгівлі, ремесел та промисловості; своєму унікальному розташуванню на стику двох культур - української і російської, що відбивалося на ментальності, звичаях та побуті його мешканців, привертав неабияку увагу багатьох мандрівників, які залишили свої враження від перебування, в т. ч. у формі мандрівних записок та географічно – статистичних звітів. Статусу губернського міста відповідало відкриття у 1805 р. університету, який був першим навчальним закладом на Наддніпрянській Україні.

Ці роботи є цікавими джерелами з історії Харкова зазначеного періоду, містячи важливу, а подекуди - унікальну інформацію про економічну специфіку регіону, традиції міських мешканців різного соціального та національного походження, університетське життя.

РОЗДІЛ ІІ

ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРІЇ ХАРКОВА КІНЦЯ ХVII- ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ НА СТОРІНКАХ МЕМУАРНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Суттєво доповнюють наше уявлення про Харків дані, що містить мемуарна література. Потрібно зазначити, що в ХІХ столітті. написання мемуарів стало справжнім захопленням серед представників вищого світу Російської імперії. Незважаючи на значну суб’єктивність цього виду джерел, вони мають вагоме значення для дослідників, оскільки в них події описуються самими свідками, з перших вуст, що дає нам можливість отримати свіжий погляд на історичну епоху, в яку жив автор.

Весь комплекс спогадів, в яких відображено життя Харкова кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть доцільно розподілити на дві групи. Основним підґрунтям для подібного розподілу слугує інформація, що подається у творах. Якщо автори, які увійшли до першої групи, намагалися описати життя губернського міста в цілому, то автори другої групи зосереджували свою увагу в основному на Харківському університеті, оскільки, так чи інакше, їх життя було з ним пов’язане.

Період кінця ХVІІ століття представлений лише в мемуарах Ф.П. Лубеновського, написаних в середині ХІХ століття. Автор – дворянин за походженням, який довгий час обіймав високі посади в державному апараті Російської імперії. В своїй праці, освітлюючи свій життєвий шлях, згадує Харків лише побіжно, оскільки він навчався в Харківському Колегіумі у 80-х рр. ХVІІI століття. Отже, основні відомості, які ми знаходимо у цих мемуарах, стосуються лише тогочасної забудови Харкова та Харківський Колегіум [23;c.100-101]. Цей навчальний заклад справив гарне враження на Ф.П. Лубяновського , він з приємністю згадує про викладачів та роки свого навчання [23;c.101-102]. В цей період ми знаходимо також і згадку про відвідини Харкова імператрицею Катериною ІІ [23;c.101-102] .

Загалом спогади Ф.П. Лубяновського не надто інформативні, навіть поверхневі, але вони відбивають проблемну атмосферу провінційного міста, яким був Харків в кінці ХVІІI століття.

Більш широко висвітлені у мемуарах 20-30-х рр. ХІХ століття. Серед цих робіт найбільший інтерес викликають спогади Харківського старожила, німця за походженням, міщанина за соціальним статусом, Ф.Рейнгардта. Вони досить докладні і насичені різноманітними даними, яким цілком можна довіряти, оскільки автор прожив у Харкові все своє життя і досить добре знав місто, а також життя простих харків’ян.

Потрібно зазначити, що мемуари Ф.Рейнгардта мають певну побудову. Спочатку розглядається міська архітектура, подається досить докладний план міста, потім увага приділяється торгівлі та ремеслам і на останок наводяться факти з буденного життя населення Харкова.

За свіченнями Ф.Рейнгардта Харків 20-30-х рр ХІХ століття представляв собою велике місто, населення якого налічувало 20 тисяч чоловік, мав багато кам’яних споруд, проте через відсутність бруківки всі жителі потерпали від бруду на вулицях [29;c.7-10]. Описуючи основні заняття харків’ян, автор зазначає, що торгівлею займалися переважно росіяни та євреї, а ремеслами-українці [29;c.10-13]. Що стосується торгівлі, то у спогадах Ф. Рейнгардта ми знаходимо данні про особливості 4-х щорічних харківських ярмарок та про торгівлю на міських ринках [29;c.13-15].

Досить значний інтерес привертають згадки про життя харківських міщан. Автор стверджує, що побут середнього класу та купецтва був простий і без розкоші, стиль життя відрізнявся суворою моральністю, релігійністю та працелюбством, а гостинність – головна риса того часу [29;15-17].