Пісня про Пістинь

Немало збитків завдавали селянським господарствам так звані «домашні війни», які вели між собою феодали.

1664 року понад 400 селян і 24 драгуни з гарма¬тою спаського маєтку магната Яблоновського напали на жителів Микитинців і Пістиня. Під час сутички загинуло де¬кілька осіб.

У 1600 році в західній частині села на невеликому столоподібному плато споруджується дерев'яна п'ятизрубна церква Успіння Пресвятої Діви Марії.

З метою захисту від знищення і розорення своєї святині навколо неї зводиться монастирське укріплення, з валами і кам'яними мурами, залишки яких простежуються і сьогодні.

Пізніше Белзецькі, Потоцькі та Яблоновські в місцевої української шляхти різними способами захопили землі сіл, зокрема, Пістинь стає власністю Потоцьких.

Ці польські пани руками селян зводять замки. В архівах згадується Пістинський замок, що побудований у 1688 році в урочищі Шкарбан, тепер Штурбак. Прекрасно збереглися його потужні земляні укріплення. Замок був збудований в ідеальному місці, з напільної сторони його захищала глибо¬ка долина струмка (тепер Штурбак), з північної сторони — прямовисний берег річки, що значно ускладнювало підхід до нього. В архівах зберігається також план будинку тюрми і квартири гайдука в Пістині, що були розташовані на тери¬торії замку.

У 1756 році Пістинь одержує Магдебурзьке право. У цей час посеред поселення формується типове містечкове середмістя. У місті збільшується частка польського та єв¬рейського населення. В основі господарської діяльності міс¬течка надалі залишається виварювання та торгівля сіллю. Розвитку також набуває кушнірство і шевство, керамічний промисел. Розвиткові ремесла та швидкій забудові середмістя сприяють торги та ярмарки, які регулярно проводять¬ся у містечку. Солеварня проіснувала в Пістині до кінця XVIII століття. Ще у 1777 році за цією солеварнею австрійський уряд закріпив долю виробництва солі в 13000 соток.

У 1794 році у Пістині відкривається початкова народна школа. Є відомості про існування у цей час двох церков: Благовіщення Святої Марії, Успіння Святої Марії, костьола Святої Трійці і єврейської синагоги. Всі культові споруди були збудовані з дерева.

Багату інформацію про планувальну структуру містечка та характер його забудови у XVIII і І половині XIX ст. доно¬сять до нас карта Галичини Кумерберга з 1852 року та Кадастральний план території Пістиня з 1858 року. Карта 1852 року показує, що місто мало під забудову досить велику територію. Ріка Пістинька розтинала поселення на дві частини. З ЇЇ лівого берега розташоване було середмістя з рин¬ковою площею, церквами, костьолом, дворами власника та більшістю житлової забудови. На правому березі ріки розташувався присілок Вибранівка та недавно збудований курорт-купальня. Решта забудови містечка, крім щільно забу¬дованого середмістя, була дуже нерегулярно і живописно «розкидана» по закручених вулицях, вуличках, численних струмках. У західній частині містечка на штучно прокопано¬му перешийку ріки був влаштований водяний млин,«який виконував ще й функцію сукновальні. У середині XIX ст. місто мало право на проведення в році 11-ти ярмарків, що було значно більше, ніж у будь-якого близько розташова¬ного міста.Встановлені польськими королями строки проведення в гуцульських містах ярмарків і торгів 1835 і 1837 pp. австрій¬ський уряд переглянув. Так, у привілеї, виданому міській адміністрації м. Кути 28 березня 1835 року, було затвер¬джено чотири ярмарки з конкретними датами їх проведен¬ня: 30 січня, двадцять червертого дня по Великодню, 26 вересня і 13 листопада. Косівські і пістинські ярмарки уза¬конено цісарськими привілеями від 20 січня 1837 року. В Косові ярмарки дозволялось проводити в четвер першого тижня по Великодню, у вівторок перед Вознесінням Хрис¬товим, 25 серпня та 11 жовтня, а в Пістині — 29 березня, в понеділок по Зелених святах, 8 серпня і 10 вересня.

А вже з 18 березня 1881 року в Пістині відбувалося 11 ярмарків: 5 січня, 17 березня, в четвер по Великодню, в понеділок по Зелених святах, 30 червня, 27 липня, 29 сер¬пня, 18 жовтня, 8 і 30 листопада, 30 грудня.

З повідомлень «Временника» Ставропігійського інститу¬ту за 1881 рік дізнаємося, що ярмарки у Галицькій Гуцульщині ділились на одно-, дво-, три- і чотириденні. Так, одно¬денними були всі ярмарки Делятина, два косівських (на Вознесіння Господнє і 15 серпня), один пістинський (31 грудня) і всі три Надвірної. Дводенні проводилися в Косові (у чет¬вер першого тижня Великого посту) і Пістині (5-6 січня, 17-18 березня, в четвер-п'ятницю по Великодню, в понеділок-вівторок по Зелених святах, 30 червня — 1 липня). Чотири¬денні ярмарки відбувалися тільки в Кутах і Пістині.