Пісня про Пістинь

Ранкова зоря на світанку

Вінчає святу благодать.

Всміхається сонечко зранку,

Симфонію гори шумлять.

ПРИСПІВ:

Пістинь – село мальовниче,

Пістинь – карпатська краса.

Пістинь – солдат у граніті,

І матір в скорботі – застигла сльоза.

Село моє рідне, з тобою

Минулі у пам’ятні дні,

Красу твою звемо святою

На цій українській землі.

ПРИСПІВ:

Хоч буду я в краю далекім,

В село я повернуся знов.

До гнізд повертають лелеки,

В селі моїм ріднім – любов.

ПРИСПІВ:

Серед мальовничої природи Прикарпаття, в середній те¬чії однієї з приток Прута, що бере початок з-під Говерли і несе свої чисті води до Дунаю, розкинулось по обидвох роз¬логих її берегах село.

Колись першопоселення кількох монахів, потім село, що розрослося в місто, і знову село, в якому живуть близько 5 тисяч людей, 600 дітей шкільного віку, кожен зі своєю до¬лею, зі своєю правдою і гріхом, живуть і продовжують вер¬стати історію цього благодатного куточка нашої України.

Історія села сягає за сотні, а то й тисячі років. Дані архе¬ологічних розкопок свідчать, що перші люди жили на При¬карпатті ще в епоху мезеоліту, тобто 100-38 тисяч років до нашої ери. З кінця II століття н.е. на Гуцульщині поселяються племена карпів — предки білих хорватів. Дослідники припускають, що саме від назви цих носіїв культури і похо¬дить сама назва гір — Карпати. Від одного з цих племен-гуциків, імовірно, пішла назва Гуцульщина. На східній окра¬їні села Пістинь у 1910 році знайдено мідну сокиру клинопо¬дібної форми довжиною 14,5 см з наскрізним отвором біля обуха. Вона зберігається в Перемишлянському музеї (тепер — територія Польщі). Цій рідкісній для наших земель зна¬хідці понад 5 тисяч років, і вона є одним з найдавніших ме¬талевих виробів на заході України.