Моє село – Серафинці
Відібрані підрозділи Київського військового округу їхали на ма¬шинах з піснями «Розпрягайте, хлопці, коні» та «Ой хмелю, мій хме¬лю». А за кілька годин нові окупанти «повели боротьбу» з приватною власністю, розграбувавши крамниці Городенки.
Далі пішли галасливі віча та збори, на яких оратори-агітатори ви¬хваляли радянські порядки й критикували капіталізм. У Серафинцях на стадіоні поблизу цвинтаря спорудили трибуну і провели перший мітинг, який утвердив радянську владу в селі. Головою її став Юрій Жугаєвич. Створили також комітет бідноти й земельну комісію, що розподілила поля поміщика Зейдмана між бідняками. На кожного при¬пало по 0,5 гектара.
Ще у вересні опустів двір Зейдмана: чого не розграбували, те роз¬поділили поміж себе комітетчики. Залишилися порожні господарські будівлі та поміщицькі хороми. 28-29 жовтня у Львові відбулися так звані народні збори Західної України для ухвалення приєднання західних областей до Радянської України у складі СРСР. Делегатом від Сера-финців була Ганна Онуцька.
Нелегка була весна 1940 року. Розподілені поміщицькі землі на¬лежало обробити, а тяглової сили не вистачало. Весняні роботи на цих полях запізнювались, і нові господарі були незадоволень Попри все те виріс непоганий урожай. Нова влада стала агітувати за колгоспи, мов¬ляв, так легше працювати. Взимку розпочалася активна наступальна пропаганда колгоспного життя. Приїздили представники колгоспів зі східних областей, посилали наших людей до них, зокрема Ганну Онуцьку, але та не побачила там нічого доброго.
По Різдвяних святах в Серафинцях створили колгосп «17 верес¬ня», головою якого став Василь Онуцький. Кращі землі села: Заокіп, Заперевід, на Заставках відійшли до колгоспу, а гірші дісталися тим, хто хотів працювати самостійно.
Настала перша колгоспна весна. Утворили дві бригади: одну в по¬міщицькому дворі, а другу - на господарстві Андрія Бучовського, яко¬го зарахували до куркулів, бо мав 20 гектарів землі, яку придбав за гроші, що їх одержав, як компенсацію за своє каліцтво на паперовій фабриці в Канаді.
Двадцять другого червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Того ж таки дня німецькі літаки розбомбили військовий аеро¬дром у Чернятині.
У четвер, 26 червня, в Серафинцях уже були угорські війська, які почали встановлювати свої порядки. На гостинці й у центрі села спо¬рудили шибениці. По селу шастали місцеві урядники з мадярськими карабінами та реквізовували збіжжя й одяг.Тридцятого червня у Львові було проголошено відновлення Української держави, уряд якої очолив Ярослав Стецько, заступник Голови проводу ОУН Степана Бандери.
У Серафинцях обрали українську владу, а в Городенці відкрили школу резерву підстарший українського війська, яку очолив поручник УГА Петро Васкул. Однак через тиждень окупанти роззброїли школу, а її керівника з благословення угорців по-звірячому замучили польські шовіністи.
У серпні прийшли німці й почали встановлювати свої порядки.
Серафинці стали волосним центром, а до волості, крім них, вхо¬дили ще п'ять сіл: Ясенів, Пробабин, Городниця, Передівання, Стрільче. Волосним старшиною призначили Василя Яшона, а писарем - Мико¬лу Мулярчика.
Німці поводилися в селі залежно від успіху чи невдач на фронтах. Спочатку вони були досить миролюбні, але коли взимку настали для них прикрі часи, почали відбирати в селян теплий одяг. Після сталінградського краху окупанти ще дужче оскаженіли, стали забирати сільську молодь на роботу до Німеччини.
Двадцять сьомого березня 1944 року радянські війська форсували Дністер і захопили Городенку, Снятин, Коломию. В Снятині було ство¬рено обласну владу, а решта області до липня залишалася під німець¬кою займанщиною.
Уже на початку травня понад 500 здорових чоловіків віком від 18 до 45 років мобілізували на війну. Частину з них відіслали на військо¬ву підготовку в Саратовську область, а решту - на фронт. Додому не повернулися з війни 142 чоловіки.