Моє село – Серафинці
Березів Косівського району або ж навпаки, прийшли звідти до нашо¬го села.
Нема сумніву, що вихідці з Серафинців були серед повстанців Мухи, а під час національно-визвольної війни 1648 року, коли Городенка повстала проти польської займанщини, брали участь у загонах Семена Височана.У 1772 році відбувся перший поділ Польщі між Австрією, Росією і Прусією, внаслідок якого Галичина відійшла до Австро-Угорської імперії й стала називатися Королівством Галіції й Володимирі!'. Пра¬вив ним цісарський намісник. Край був поділений на повіти, якими керували старости.
Не можна сказати, що життя галицької спільноти дуже поліпши¬лося, та все ж цісарські реформи принесли деяке полегшення.
А загалом Галичина була колоніальним придатком Австро-Угорської імперії, яка мало дбала про соціально-економічний розви¬ток краю. Промисловість тут розвивалася слабо, 60 відсотків її стано¬вили дрібні майстерні, в яких працювали до 10 осіб.
Цукрові буряки з галицьких ланів вивозили переробляти до Австрії, а перший цукровий завод у Галичині збудували в Ходорові лише 1913 року.
Зате широко розвивалося горілчане виробництво. На території Городенщини працювали три ґуральні: в Городенці, Ясенові-Пільному і Гвіздці. Кожне мале село мало корчму, а великі села - і по 2-3.
Не в кращому стані перебували й земельні відносини. Після скасу¬вання панщини 1848 року краща частина сільськогосподарських угідь належала поміщикам, гірша - селянам, зате податки за землю для селян були в два й більше разів вищі за поміщицькі.
Аналогічне становище було й у Серафинцях. Кращі сільськогос¬подарські угіддя Заокіп, Заперевід, Шнури, Заставки, Рудки й Реґівки належали магнатам Потоцьким, які передали село у віно графові По-пінському, а відтак в оренду Зільберам і Зейдманам. У ХУІІ-ХУПІ сто¬літтях деяку частину земель - Заокіп, Заперевід, Шнури, Реґівки, Купиня - розпродали біднішим шляхтичам і селянам, бо орендарі господа¬рювали погано.
У селі працювали невеликі цехи та майстерні, що виготовляли зна¬ряддя праці й переробляли сільськогосподарську продукцію: млини, кузні, олійниці, поташня.
На Юрківці на річці Червоній був Петрів млин, а поблизу Лева¬ди - Базів млин. Після Першої світової війни в центрі Вознесенського кута працював ще й третій - Курчаків механічний млин, але через відсутність палива він часто простоював, і селяни перестали користу¬ватися його послугами. Тому власник перевіз свій млин у Тишківці, де він працював до Другої світової війни, а два водяні ще довго обслуго¬вували селян, і лише в 30-х роках дехто став возити зерно до великих удосконалених млинів, збудованих у Городенці й у селі Далешевому, бо тут збіжжя відразу міняли на борошно.
У сільських олійницях Козаченка, Бучовського, Крижанівського, Безмутька видобували олію з соняшнику, яка поряд зі свинячим смаль¬цем була основним продуктом забезпечення людей жирами.
В олійницях, як і в млинах, завжди було завізно, лише в Петрів¬ку, коли більшість селян жила надголодь, вони частково простою¬вали.
До старих промислів села належала й поташня, збудована ще на¬прикінці XVII століття й тривалий час давала непогані прибутки. Коли ж дерева, що росли поблизу неї, були вирубані, а довозити ліс здалеку стало невигідно, підприємство занепало й у середині XIX століття пе¬рестало працювати.
Велике значення для села мали кузні: Гуцулякова, Бачинського, Скібінського, Маркевича, Хотинського, Дзідикевича. Тут кували все сільськогосподарське знаряддя від сапи до плуга, коні, вози, замки, ро¬били цвяхи, огорожі та ще багато іншого. Був навіть випадок, коли в кузні Гуцуляка виробляли фальшиві польські монети номіналом по два злоті.
Наприкінці XIX століття на полях Городенського повіту з'явили¬ся проектанти-землеміри, щоб підготувати проект залізничної колії Де-лятин - Коломия - Стефанівка через серафинецькі поля. З Городенки планувалося провести залізницю полями й урочищами Жолоби і Зас¬тавки. Мала вона пролягти у ста метрах від хат Шлемкевича, Івана Боюка і Миколи Городецького, а далі полями понад Ставищем і По¬тічками аж до межі з Буковиною. Однак поміщик із Ясенова Криштафович добився перепланування залізниці, а станція Ясенів-Пільний ста¬на в майбутньому базою для його фільварку. За планами, що збереглися в архівах Львова, за станцією Ясенів-Пільний 1896 року на цент¬ральній (цісарській) дорозі в напрямку Заліщиків, приблизно за два кіло¬метри від Серафинців передбачалося спорудити станцію Бабин - Серафинці. Але й цієї ідеї не вдалося втілити в життя.